Коли документалістика – космос. Як «Тисячовесна» змінює кіноринок
XVII Одеський міжнародний кінофестиваль ініціював панельну дискусію «Тисячовесна: перспективи демонстрації фільмів в Україні».
Представники кінокринку говорили про наступний виклик для індустрії – як витримати такий темп і розширити аудиторію. Найбільше уваги приділили маркетингу, різним моделям дистрибуції та теледистрибуції документального й авторського кіно.
Зі збільшенням виробництва українське кіно більше конкуруватиме не лише із міжнародним контентом, а й на рівні локальних релізів. Тому стратегія фільму є задачею з зірочкою до прем’єри: кому адресований фільм, де його показувати, як привернути увагу і що очікувати після кінотеатральної чи фестивальної прем’єри в умовах, коли навіть поп-документальний фільм «Куба і Аляска» не став глядацьким хітом.
Найбільше можливостей для документалістики запропонувала представниця Суспільного. Мовник готовий долучатися до проєктів на різних етапах – від фінансування виробництва та копродукції до закупівлі готових фільмів.
Суспільне чекає на переможців «Тисячовесни»
Найбільшу зацікавленість у роботі з новими українськими проєктами продемонструвало Суспільне. За словами головної продюсерки аудіовізуального контенту Вікторії Мурованої, тут оцінять і роботи дебютантів, і документальне кіно.
«Документалістика – це один з наших фокусів і пріоритетів на наступні роки», – говорить Вікторія Мурована.
Суспільне загалом надихає більше знайомитися з кіно і наближеними до нього жанрами:окрім авторських фільмів, тут є попит на розслідування та публіцистику, культурно-просвітницькі історії, історії про українських діячів, науково-популярні проєкти. Звертає увагу те, що мовник шукає і складніші історії: «Ми зацікавлені у великій кількості історій, можливо, навіть сміливих і трохи незручних, які висвітлюють стан суспільства, різні групи суспільства, невидимі його групи і піднімають гострі питання».
Для режисерів, які лише розпочинають свій шлях, це можна розглянути як альтернативу традиційній дистрибуції. «Суспільне якраз може стати тим вікном можливостей для молодих авторів, які не мають надійного дистриб’ютора, або ж вони ще не розбудували свою систему нетворкінгу, не мають партнера міжнародного», – каже Мурована.
Формат співпраці залежить від стадії виробництва проєкту. Ідеї можуть потрапити на мистецький конкурс Суспільного і вироблятися за кошти мовника чи перебувати на етапі пошуку патнера для копродукції. Завершений фільм Суспільне може придбати для показу – отримати права на його трансляцію та розміщення на цифрових платформах, зокрема, YouTube-каналі «Суспільна документалістика».
Тобто, департаменти Суспільного хочуть мають відповіді на одразу кілька ринкових питань: бути замовником або копродюсером, покупцем готового фільму, давати доступ до аудиторії та забезпечувати додаткове життя стрічкам після фестивального чи кінотеатрального прокату.
Відповідаючи на питання «Документів» про фінансові умови співпраці Мурована порадила командам звертатися до мовника та обговорювати їх залежно від особливостей конкретного проєкту.
Дистрибутори хочуть бути продюсерами
Ще один висновок дискусії – класничний: універсальної моделі прокату не існує. Для частини фільмів оптимальним може бути широкий кінотеатральний реліз, для інших – фестивальна стратегія, limited release, подієві покази або одразу вихід на платформі. Для документального кіно це особливо актуально: фільм не обов’язково має конкурувати з комерційними релізами за кількість сеансів. Головне, щоб за такий фільм узявся дистрибутор, адже кіноринку потрібен успіх-успіх.
CEO Green Light Film Вероніка Ясінська закликає команди звертатися до дистрибуторів ще на етапі розробки фільму: «Ми готові розглядати майбутній фільм як ідею». За її словами, дистрибутор може впливати не лише на маркетингову кампанію готової стрічки, а й на її позиціонування.
До ранньої співпраці з дистриб’ютором закликає і засновниця та генеральна директорка продюсерського центру UPhub Ольга Пантелеймонова. За її словами, така модель дозволяє використовувати експертизу дистриб’ютора на стадії девелопменту. Вона також повідомила, що B&H розвиватиме окремий напрям дистрибуції українського кіно.
Маркетинг стає частиною виробництва
СМО, продюсерка MEGOGO Валерія Толочина наголосила, що викликами ринку є і кількість контенту, і здатність фільмів знаходити свою аудиторію.
Торік із понад 12 тисяч одиниць контенту близько 10%, 1266 фільмів, на платформі були українськими. У MEGOGO вважають, що цього недостатньо, оскільки кожна аудиторія має свої уподобання щодо кіно.
Платформа розглядає різні моделі співпраці переможцями «Тисячовесни»: тут готові купувати ексклюзивні права, брати стрічки на дистрибуцію, відкривати окремий контент безкоштовно або підтримувати його маркетингом, спеціальними подіями та промокампаніями.
При цьому маркетинг, за словами Толочиної, має бути закладений у стратегію фільму від початку. На онлайн-платформах українські фільми конкурують із глобальними релізами, тому самого виходу в каталозі недостатньо – глядача ще потрібно переконати обрати саме цей фільм.
Як приклад продюсерка навела «Ти – Космос», який став глядацькою подією. На її думку, саме сильний маркетинг може вивести фільм за межі його потенційної жанрової аудиторії.
Водночас кінотеатральний успіх не суперечить цифровій дистрибуції, а може створювати попит на платформі.За словами Толочиної, що більшою подією стане фільм для кінотеатрів і кінофестивалів, то більшу цікавість до нього виявить MEGOGO.
Відтак, кінотеатр, фестиваль і платформа можуть працювати як етапи однієї дистрибуційної стратегії, а не як конкуренти за глядача.
Кінотеатри зацікавлені у фільмах-подіях
Цю ж логіку демонструє досвід кінотеатру «Жовтень».За словами директорки кінотеатру Вікторії Федоріної, документальне та авторське кіно здатне формувати власну аудиторію, якщо показ стає культурною подією. Фестиваль, зустріч із режисером, дискусія чи спеціальний показ змінюють модель перегляду кіно: глядач приходить не лише на сеанс, а й за досвідом та можливістю поспілкуватися про фільм.
Для документалістики це може бути ефективнішою стратегією, ніж спроба конкурувати з великими комерційними релізами за кількість сеансів.
Водночас генеральний продюсер Миколайчук OPEN Олексій Гладушевський звернув увагу на локальну специфіку. Кількість кінотеатрів, на його думку, сама по собі не гарантує успішної дистрибуції: для регіонів потрібно шукати окрему мотивацію піти в кіно.
«У нас завжди маркетинг в кіно чомусь слабка ланка, яку забувають включити у бюджет. Тому зараз треба буде кожним з цієї кількості величезних фільмів маркетологам робити події, щоб оцей фільм хотіли піти не тільки люди в Києві, а і в регіональних кінозалах», – каже Олексій Гладушевський.
Місткість ринку також має межі
Збільшення кількості фільмів актуалізує питання місткості ринку. Наскільки українська кіноінфраструктура та аудиторія готові до зростання пропозиції?
Маркетинг-директорка Starlight Media та очільниця Starlight Creative Олена Мартинова звернула увагу на співвідношення між обсягом виробництва та можливостями ринку. За її оцінкою, зі 100 нових фільмів лише близько 25 можуть отримати достатню увагу аудиторії та належну дистрибуцію.
Невдовзі зі зростанням виробництва зміниться сама конфігурація ринку: фільми дедалі більше конкуруватимуть за увагу умовних аудиторій. Жанрове розмаїття стає ринковою вимогою. Відповідно, державна політика має враховувати структуру пропозиції, потенційну аудиторію фільмів та інструменти їхньої дистрибуції.
За словами учасників ринку, кожний майданчик дистрибуції вже має свої межі можливостей. «Жовтень», наприклад, може випускати близько 20 фільмів на рік, щоб вони не конкурували між собою і залишалися помітними для аудиторії. Такий дистрибутор, як Green Light Film хотів би працювати з 10-12 релізами.
Це актуалізує питання відбору та позиціонування фільмів.
Переміщена дистрибуція
Ще одним окремим ринком для українського кіно стає міжнародний прокат.
Кінопродюсерка та засновниця PLAY FILM Зоя Сошенко, яка займається міжнародною дистрибуцією українських фільмів, розповіла, що українські стрічки за кордоном можуть працювати за двома моделями: спеціальні покази для української громади та повноцінний широкий прокат у місцевих кінотеатрах.
У Нідерландах, за її словами, українські стрічки вже виходять у 17 містах. «Ти – Космос», зокрема, ішов широким прокатом в оригіналі з субтитрами англійською. В такому випадку аудиторія виходить за межі української діаспори: іноземні глядачі можуть купувати квитки на український фільм так само, як на будь-який інший міжнародний реліз.
Показовим є і приклад фільму «Ну мам», що після спеціальних показів отримав широкий прокат у Бельгії та, за словами Сошенко, потрапив до трійки найпопулярніших фільмів вікенду.
Міжнародний прокат уже може бути окремим джерелом доходу для українського фільму, каже дистибуторка. Водночас часто його потрібно планувати за пів року.
За збігом обставин, Україна отримала ще один ринок із власною кінотеатральною інфраструктурою, аудиторією та фінансовим потенціалом.
Держкіно: ідеї щодо просування
На рівні державної політики наступним кроком посилення фінансової підтримки дистрибуції.
Як розповів голова Держкіно Андрій Осіпов, серед запропонованих механізмів – окрема програма для 10–15 переможців «Тисячовесни» із суттєвою підтримкою промокампаній в Україні. Йдеться про пропозицію відбирати 10 готових українських фільмів і надавати кожному до 5 млн грн на повноцінне просування.
Найближчі реалії бюджетів на промоцію: до 300 тисяч грн для ігрового фільму та до 200 тисяч для документального. У Держкіно допускають перегляд цих сум.
Також Осіпов бачить потенціал у перегляді правил дистрибуції та квотування для українських фільмів у кінотеатральних мережах.
Також учасники дискусії говорили про потребу в інституції, яка системно просуватиме українське кіно за кордоном. За словами Осіпова, таким проєктом міг би стати проєкт Ukrainian Films – за аналогією з German Films чи UniFrance.
Більше фільмів – більше стратегій
«Тисячовесна» збільшить пропозицію українського кіно. Чи стане позитивним явищем конкуренція за увагу глядача?
Учасники дискусії фактично окреслили актуальну модель ринку: фільм потребує дистрибуційної стратегії ще до прем’єри, а маркетинг – бути частиною бюджету і виробничого плану. Для одних стрічок це широкий кінотеатральний реліз, для інших – фестивалі та подієві покази, цифрові платформи або спеціальна робота з аудиторією. Для окремих українських фільмів ще одним джерелом доходу вже стає міжнародний прокат.
Водночас український ринок поступово розширює можливості. Окрім кінотеатрів і великих платформ, працюють онлайн-кінотеатри на кшталт Takflix, власні цифрові проєкти розвиває Довженко-Центр. Якщо ця інфраструктура й надалі зростатиме, онлайн-майданчики можуть стати важливою частиною системи дистрибуції – зокрема для нішевого, авторського та документального кіно, що не завжди має достатній потенціал для широкого кінотеатрального прокату.
Для документалістики це особливо важливо: аудиторія такого кіно часто формується через фестивалі, спеціальні покази, тематичні спільноти та цифрові платформи.
Розвиток різних каналів дистрибуції може не лише збільшити доступність українських фільмів, а й дати простір для більшого жанрового та тематичного розмаїття.Тож державна підтримка культури має враховувати не лише виробництво, а й інфраструктуру, через яку фільми знаходять свого глядача.
Олена Коркодим, кіносайт «Документи»
Фото – кадр із фільму «Летять хмари з великою швидкістю»
