Ресурсний Docudays UA. День 1. Загубити кольорові окуляри
Тема Docudays UA – «Рідкісний ресурс» – об’єднує часто неординарні й різнопланові фільми. Шкода, що під час фестивалю вони найчастіше губляться. Адже разом із фінальними титрами ми й самі часто згораємо – особливо, якщо це фільм з України, а отже, з теми війни.
Cині окуляри. З ними було класно маскувати сині патчі і кудись бігти. Не здивована, що вони проміняли мене на один із залів кінотеатру «Жовтень».
Глядачі на Docudays часто самі знімають фільми. Після програм міжнародних кінофестивалів вони привносять свій вайб і в Київ. Тому у фестивалю стільки енергії і такий соковитий мерч.
У перший день фестивалю, 7 червня, активність аудиторії була високою. Авторка «Документів» відійшла від учасників маафону і обрала три фільми для виходу з ретриту.
«Санаторій»
Чудовий вибір для відкриття, адже хто з нас не мріяв про зцілення чи хоча б співчуття. Знята у Куяльнику документальна комедія є прикладом колективної психологічної реабілітації. Автор, ірландський режисер Гар О’Рурк – нове ім’я для Одещини, що має дещо розрядити ситуацію з обстрілами. Його манеру можна порівняти зі свіжим поглядом на дійсність Романа Бордуна («Божественні»). Якщо тільки додати більше компромісів: доброти і навіть ніжності. «Санаторій» розповідає про українців надзвичайно тепло. Це стрічка про колективний психологічний сеанс посеред твані, про смішних і неймовірних нас у реаліях війни на залишках пострадянського минулого.
«Паперова країна»
Попри свою простоту і дві локації зйомок, «Паперова країна» – незабутня історія. Кінорежисерка Маріон Бое продовжує тему іміграції на прикладі людського вчинку. Її героїня, адвокатка Мелані, бореться за легалізацію підлітків із Африки. Зневірившись у бюрократичних лабіринтах, вона допомагає на персональному рівні – приймає, захищає в судах, дає надію. Це кіно продовжує теми фільмів Якоба Пройса та Агнєшки Голланд, які шукають відповідь на питання про людяність і імміграцію. Закон без серця не захищає нікого, слідує з роздумів Мелані. І замість складних піке про тоталітаризм чи етнічний націоналізм у Польщі кінорежисерка підводить нас до людяних тез Томаса Аквінського чи Мартіна Лютера Кінга-молодшого суто на прикладі вчинків.
«Пропагандисти» (Propagandists)
Фільм, що змусив плакати. Люк Боуман має стати ментором Суспільного, бо там намагаються робити об’ємні фільми на дуже простому візуальному матеріалі.
Фільм зовсім не зворушливий. Це детальне і максимально фактурне дослідження дилеми мистецтва і системи на прикладі кінорежисера Яна Тьоніссена, якого через співпрацю з фашистами називають голландською Лені Ріфеншталь. Фільм — про Другу світову, геноцид у Нідерландах, вибір, страх, сором. Але найважливіше — про те, як діє пропаганда. Раніше вона була примітивною, а сьогодні стала масованою і виснажливою.
Чому мені стало так сумно? Фільм став флешбеком до початку повномасштабного вторгнення. Коли багато хто, хто мав стосунок до творчості, був розгублений. Яку інтонацію знайти між патріотизмом, щирістю, небажанням показувати відчай? Куди їхати, що буде з моєю незалежною ініціативою на арені повномасштабного вторгенння Росії і викликів для кіно – [Ми не проти тебе, ми за себе, авторко «Документів»].
«Пропагандист» — історія про те, як жити, щоб не було потім дуже соромно. І він дуже стосується України, де рішення щодо кінополітики часто приймають чиновники, які некомпетентні в кіно.
Біжу на фільм Ольги Журби. Радію, що команда фестивалю знайшла після технічних негараздів на стримі з режисеркою опублікувала це інтерв’ю.
Маємо більше робити для того, щоб голоси українських авторів було чути.
Олена Коркодим, сайт «Документи»
Фото Ані Солі, Docudays UA
