Завтра була «Тисячовесна»

В Україні рідко випадають нецікаві дні. Позавчора ми раділи «Оскару», який здобув документальний фільм «20 днів у Маріуполі». Здається, вчора студенти вийшли під Офіс президента з креативними, місцями літературними гаслами. Нині на цю молодь найбільше орієнтована «Тисячовесна» за ініціативою ОП.

Пілотна програма культурного фінансування обсягом 4 млрд грн охоплює кіно, анімацію, музику, перформативне та візуальне мистецтво. Вона позиціонується як щорічна і має стати одним із ключових інструментів культурної політики в умовах війни.

Після кількох років спротиву кінорежисерів умовам держфінансування кількість поданих проєктів перевищує бюджет програми майже у п’ять разів. У конкурсі ігрових фільмів і серіалів змагаються 354 проєкти. У їх виробництво держава вкладе 240 млн грн. Попереду експертне оцінювання і пітчинги, після яких оголосять переможців.

Вже на старті «Тисячовесна» поставила кілька питань, складніших за розподіл коштів. Що чекає на документальне кіно у новій системі оцінювання та фінансування? Що саме вважати культурною цінністю? Як, зрештою, виміряти культурний вплив?

Крім того, сама модель програми викликає дискусії в культурному середовищі. Зокрема, скептики і критики «Тисячовесни» звертають увагу на посилення ролі Офісу президента у формуванні культурної політики та недостатню залученість профільних інституцій, від яких залежить послідовний розвиток культурної політики.

Водночас ця програма – спроба змінити підходи до культурної політики під час війни.

Від масштабу задуму

до інституційної спроможності

Разом із тим, «Тисячовесна» є найбільшою державною програмою підтримки культури за роки незалежності. Водночас масштабне збільшення фінансування ставить питання про спроможність самої індустрії освоїти ці ресурси. Головним викликом сьогодні є не гроші, а люди, зауважує кінопродюсер Володимир Яценко. Через війну галузь втратила частину професіоналів, а нові підходи до освіти на державному рівні чекають своєї черги.

Водночас Яценко пропонує оцінювати програму не лише через обсяг фінансування. На його думку, «суперісторія “Тисячовесни”» – це те, що в одному механізмі підтримки поєднано різні культурні сфери: кіно, музику, візуальне та перформативне мистецтво. «Щоб порівнювати з міжнародним досвідом, треба уявляти тяглість програми. Як разова ініціатива, “Тисячовесна” не надто відрізняється від традиційних механізмів фінансування на кшталт пітчингів Держкіно – хіба більшими сумами. Але якщо порівнювати з Францією чи Німеччиною, ці кошти не такі вже й великі», – каже кінопродюсер. Він переконаний: ефективність значно зросла б у разі довгострокового та передбачуваного фінансування, яке дозволяє планувати складні копродукційні проєкти й залучати міжнародних партнерів.

Однією з ринкових відмінностей програми є новий механізм повернення державних коштів: якщо проєкт починає заробляти, половина доходів спрямовується державі доти, доки не буде повернута вся сума підтримки.

Екосистема, справа життя

У моменті запуску пілотної програми державні інституції та політичне керівництво комунікують із культурною спільнотою як із креативною індустрією. У публічних презентаціях «Тисячовесни» найчастіше акцент зміщено на економічні та індустріальні категорії – масштаб, виробництво, ефективність.

Під час однієї з презентацій програми президент Володимир Зеленський говорить про стратегічну задачу витіснення російського контенту з українського інформаційного простору. У цьому контексті він згадує фільм «Мавка. Лісова пісня» як приклад українського продукту з комерційним успіхом. Держава частково ототожнює культурну цінність з ринковою ефективністю. Фільм у такій оптиці мислять насамперед як інструмент культурної видимості.

На цьому тлі документальне кіно працює за іншими критеріями. Його рідко можна виміряти логікою бокс-офісу чи миттєвим ефектом впливу. Це історія вдовгу, вона формується інакше – через фестивальні відбори, міжнародну циркуляцію, роботу з пам’яттю та політичними і соціальними контекстами. На відміну від глядацьких хітів на кшталт «Мавки», «Тиха повінь» Дмитра Сухолиткого-Собчука функціонує в іншій системі цінностей, де ринкова окупність не є визначальним критерієм. Авторське документальне кіно формує мову, через яку суспільство розуміє власний досвід. Якщо цього немає, українці мислять себе через запозичені інтерпретації та наративи.

Поки державні інституції намагаються пройти етап запуску і мотивувати «творців», спільнота, здається, очікує від них культурної позиції. Це вже початок діалогу про спільні речі, проте все ще різними мовами.

Кінематографісти намагаються підтримати цей діалог, як можуть. Зрештою, українське кіно сьогодні можна розглядати крізь кілька логік оцінки — ринкову, фестивальну чи кінознавчу. «Кіно – це не тільки виробництво», – розмірковує викладачка кафедри кінознавства Оксана Волошенюк під час чергового зуму Спілки кінокритиків України. На її думку, участь кінознавців теж важлива у виробленні рекомендацій у культурних програмах.

Поки що «Тисячовесна» перебуває в стані запуску, і частина пропозицій вноситься паралельно з її впровадженням.

«Надія – це не переконання, що щось добре закінчиться,
а впевненість, що щось має сенс,
незалежно від того, як це закінчиться».
Вацлав Гавел

Екс-президент Чехії Вацлав Гавел писав, що надія – це не тільки переконання в успіху, а й впевненість у сенсі того, що робиш. Для програм на кшталт «Тисячовесни» це здається перспективним орієнтиром. Якщо метою є лише масштабування культурного продукту, тоді головним мірилом стає ефективність. Якщо ж ідеться про культуру як простір пам’яті, рефлексії та суспільного досвіду, маєму шукати шукати іншу систему координат.

На цьому етапі «Тисячовесна» не артикулює чітких критеріїв культурної вартості. Щодо маркерів програми, у заявах державних інституцій часто звучать ключові теми – війна, ідентичність, молодь, культурна стійкість, когнітивна безпека. Тож ідеться про запит на культурний продукт як елемент інформаційної та суспільної стійкості. І хоча з боку держави і мовників є запит на популярний контент, це поки що не догма. У межах «Тисячовесни», коментує голова Держкіно Андрій Осіпов, фінансування проєктів не зводиться до моделі масового виробництва й охоплює ширший спектр кінематографічних практик.

Між ринком, Каннами

й суспільною місією

Особливий акцент програми – на експертах, які виноситимуть усі рішення щодо проєктів.

До експертної комісії документального напрямку увійшли 33 фахівці та фахівчині з різних сегментів кіноіндустрії: режисери документального й ігрового кіно, продюсери, керівники продакшенів, фестивальні куратори, кінознавці, кінокритики. Дві представниці сфер психології та безбар’єрності виконують дорадчу функцію в оцінюванні проєктів. Кожну заявку оцінюватимуть п’ять експертів. Таким чином протягом 5 тижнів кожний експерт має оцінити понад 50 заявок. У документальному проєкті це простіше, ніж, скажімо, в ігровому кіно, де подаються сценарії фільмів.

Під час зустрічі експертів з командою «Тисячовесни» звучали питання можливих конфліктів інтересів – представники індустрії працюють у тісно пов’язаному професійному середовищі. У відповідь заступниця керівника Офісу президента Олена Ковальська наголосила, що всі учасники проходять перевірку на потенційні зв’язки, а ключовим принципом відбору декларується доброчесність і довіра до експертів. Складається враження, що комунікація між організаторами програми та професійним середовищем стає більш відкритою.

У документальному кіно очікується значна кількість проєктів, які подолають прохідний поріг у 60 балів. Які фільми і серіали стануть найважливішими? На другому етапі конкурсу очільник комісії Андрій Осіпов розглядає запровадження категорії проєктів із пріоритетом для авторського, фестивального, дебютного кіно, що зараз оцінюється за однаковими критеріями. Визначити частки таких фільмів голова Держкіно пропонує експертній комісії шляхом голосування. Детальний коментар пана Осіпова читайте тут.

У такому варіанті комісія з 33 експертів фактично отримує й частково стратегічну функцію – визначати внутрішній баланс державної підтримки між різними типами кіновиробництва. У складі комісії присутні представники різних фахових середовищ, зокрема й інституційного Довженко-центру, помітний принцип різноманіття. Та все ж відчувається різниця між різними досвідами, критеріями успіху та поколіннєвими оптиками оцінювання.

Експерти можуть оцінювати проєкти, але не мають визначати культурну стратегію країни.
Це різні рівні рішень, фаховий і політичний.

У європейській практиці державну підтримку кіно реалізовують профільні інституції, і вони мають власні експертні процедури та довгострокові механізми підтримки галузі.

«Тисячовесна» тільки починає свою роботу у кризових умовах.

Як зазначалося під час презентацій, одним із завдань ініціативи є гуртування професійної спільноти. Завершальним етапом цього процесу має стати пітчинг у форматі фестивалю в Івано-Франківську. Як на цьому святі почуватиметься документальне кіно, що одночасно належить до ринку, суспільної місії та культурної дипломатії?

Надалі в програмі очікуються детальніші розробки – зокрема, й щодо моделей дистрибуції. Адже коли фільм для молоді, на яку орієнтована програма, знімається як для ТБ, на YouTube він може звучати надто урочисто.

Хто визначатиме критерії впливу

За кілька років про «Тисячовесну» говоритимуть або як про черговий експеримент із державним фінансуванням культури, або як про момент, коли українське кіно знімали в індустріальних умовах.

По-перше, це спроба повернути державу в роль стратегічного гравця культурної політики після кількох років протестів кінематографістів в умовах війни.

По-друге, це нова екосистема, де мають співіснувати масове кіно, авторські фільми, документалістика, дебюти, фестивальне кіно та міжнародні копродукції.

По-третє, це спроба відповісти на питання, яке українська культура відкладає вже багато років: як визначати цінність культурного продукту. За касовими зборами? За міжнародними нагородами? За суспільним впливом? За внеском у пам’ять про війну? «Тисячовесна» фактично спонукає індустрію про це домовлятися.

В масштабах історії України програма цікава не тільки кінофестивальними перемогами і бокс-офісами. Важливішим буде інше: чи стала «Тисячовесна» моментом, коли питання культурної цінності почало сприйматися як частина суспільного договору. Чи стане це інституційним рішенням?

У цьому сенсі програма є й інструментом підтримки, й спробою визначити, хто сьогодні має право говорити, яке кіно потрібне Україні.

У культурі найважливіші зміни рідко відбуваються там, де їх декларують. Вони відбуваються там, де є право називати речі своїми іменами. Тож надзвичайно цікаво, які професійні звички, етику і принципи «Тисячовесна» допоможе закріпити у спільноті, а далі – і в суспільстві. Бо майбутнє зрештою формується не програмами, воно визначається людьми.

Олена Коркодим, кіносайт «Документи»

Авторка є експерткою програми «Тисячовесна» у конкурсі документальних фільмів та серіалів

Фото: Антон Ткаченко

Фото на слайді: сайт президента