Українська документалістика: між інституційним бустом і «майже втраченим поколінням»

Під час Docudays UA Асоціація неігрового кіно України провела відкриту індустріальну зустріч із представниками державних і медійних інституцій – Мінкультури, Держкіно, Українського інституту та Суспільного мовлення.

До неї долучилися заступниця міністерки культури з питань європейської інтеграції Наталія Мовшович, голова Держкіно Андрій Осіпов, керівниця напрямку «Кіно» Українського інституту Ірина Кипоренко, виконавча продюсерка департаменту зовнішнього виробництва та копродукції Суспільного мовлення Катерина Феленюк. АНКУ представляли члени правління, кінопродюсери Олександра Кравченко та Ілля Гладштейн.

Під час розмови про виклики документалістів і можливості, які надає держава, виникла несподівана тема. На яку аудиторію має орієнтуватися кіно під час гібридної війни з РФ, і чи здатна закрити ці теми лише авторська і креативна документалістика?

Індикатор попиту – «втрачене покоління»

Поки пітчинги Держкіно чекають вердикту про аудит і нового старту, увага кіноспільноти прикута до великої пілотної програми з державної підтримки митців «Тисячовесна». 240 млн грн, за результатами конкурсу передбачено на фінансування документальних фільмів і серіалів.

У презентаціях програми «Тисячовесна» значну увагу приділено даним про медіаспоживання аудиторії, що свідчать про низький інтерес молодої аудиторії до складного кіно. Це формує запит держави на переорієнтацію контенту на ширші та молодші глядацькі сегменти. Зокрема, як ідеться в дослідженні «Градуса», глядачів 14–17 років, яких пропонує тримати в полі зору команда «Тисячовесни», цікавить розважальний контент і YouTube.

Як відзначила Наталія Мовшович, дослідження медіаспоживання українців від Суспільного свідчить про «майже втрачене покоління» глядачів для авторської документалістики. Відтак заступниця міністерки культури закликала кінорежисерів брати до уваги нові формати й способи комунікації з молодою аудиторією у світлі гібридної війни РФ проти України.

Активніше пропонувати ідеї для розважального кіно заохочує і Катерина Феленюк. Вона рекомендує подавати на конкурси Суспільного потенційно популярні фільми на такі теми, як історія та ідентичність, сайєнс, фільми про природу і музику.

«Авторське кіно теж може бути цікавим широкому глядачу», – додає Феленюк. Як приклад вона навела фільм «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського» кінорежисерки Надії Парфан.

Стрічка про графіка Якова Гніздовського є відправною точкою для розмови про досвід митців під час війни, вимушені переміщення та інші виклики творчої роботи.

З увагою до популярних тем Суспільне розширює інструменти підтримки контенту через копродукційні конкурси, міжнародні партнерства з EBU і співпрацю з іноземними мовниками. Повний коментар Феленюк про можливості Суспільного читайте окремо.

«Ми любимо експерименти, ми любимо, щоб кіно було трішечки крейзі – ми це дуже цінуємо», – підсумувала продюсерка.

Авторська документалістика: якісний відбір

Авторська і креативна документалістика, якій приділяє основну увагу АНКУ, від початку повномасштабного вторгнення є інструментом культурної дипломатії і політичного впливу. Серед прикладів Олександра Кравченко навела фільм Аліси Коваленко «Сліди», одним із результатів якого стало внесення армії РФ до списку ганьби ООН за сексуальні злочини проти українців.

Зараз Асоціація налічує понад 90 учасників і планує розширюватися. На цьому етапі вона представляє інтереси кінематографістів, виступає за рівнозначну присутність фільмів у національних та міжнародних комунікаціях. Про такі можливості посилення впливу документалістики, як рекомендація фільму на здобуття фінансування, поки не йдеться, відзначив Ілля Гладштейн.

Представники держави, зокрема Держкіно, у своїх виступах заохочують до «масового кіно». Мовляв, частина коштів від вдалих боксофісів надходить на окремий рахунок, з якого можна фінансувати соціально важливі ініціативи. Втім, у тій же «Тисячовесні» чітких інструкцій щодо орієнтації на виключно «народне кіно» немає. Щодо художньої якості, як підкреслюють представники Мінкультури, держава покладається на думку експертів. В експертній комісії неігрового кіно та серіалів ми бачимо такі постаті, як Сергій Буковський, Мстислав Чернов, Роман Бондарчук, а також інші фахівці, які мають значний досвід оцінювання чи роботи в кіно. Остаточні висновки можна буде робити після завершення етапів конкурсу – у серпні цього року.

В Українському інституті, що зосереджується на міжнародному просуванні української культури та культурній дипломатії, планують і надалі популяризувати авторське та мистецьке кіно. Зокрема, Ірина Кипоренко нагадала про фінансування, що вже доступне українським документалістам через інституцію. Йдеться, зокрема, про кінофестивальні поїздки, важливі для репрезентації авторського кіно. Крім того, вона нагадала про співпрацю Інституту з ARTE, який цього року розширює копродукційні можливості з Суспільним. Для авторської документалістики це, в тому числі, можливість бути представленою у ширшому європейському контексті. Визнання у світі часто працює і на внутрішню аудиторію: фестивальні нагороди, участь у престижних програмах та співпраця з іноземними партнерами сприяють більшому інтересу до українських фільмів удома.

Дискусія про аудиторії відбувається на тлі помітного інституційного посилення сектору: зростання масштабів державної програми підтримки культури, розширення копродукційних можливостей Суспільного та, завдяки активності продюсерів, активізації міжнародних партнерств. Тому учасники зустрічі значну увагу приділили не лише фінансуванню, а й питанням про те, яким може бути документальне кіно під час війни та для кого воно створюється.

Нагальні виклики

АНКУ окреслила ключові системні запити документалістів. Частина з них після оновлення державної політики та запуск нових програм підтримки вже не такі кризові. Йдеться про нестачу сталого фінансування, слабку дистрибуцію й видимість української документалістики, відсутність системної промоції та роботи з аудиторіями. Окремим викликом стали кадрові втрати через мобілізацію, виїзд частини фахівців за кордон і зміну професії окремими кінематографістами.

У Держкіно запевняють, що найближчим часом ситуація має змінитися.

Щодо дистрибуції голова Держкіно Андрій Осіпов визнав наявність проблем, але наголосив, що вони характерні не лише для України. Одним із найближчих пріоритетів він назвав врегулювання стримінгової політики, зокрема створення умов для інвестицій міжнародних платформ в український контент.

«Уявляти собі, що документальний фільм може мати повноцінний загальноукраїнський прокат, напевне, не варто, – додав Осіпов. – Документалістика має торувати собі шлях інший. Зрозуміло, що “червона доріжка”, прем’єра, зустріч творчої групи, обмежений прокат – це ОК. Але повноцінний загальноукраїнський прокат на три тижні – даруйте, поки що не уявляється».

Не менш гостро стоїть кадрове питання. На ринку вже відчувається дефіцит фахівців, в тому числі, через мобілізацію кінематографістів на фронт. Водночас запуск програми «Тисячовесна» має різко збільшити попит на професійні команди.

У відповідь держава пропонує тестувати чинні механізми бронювання для критично важливих підприємств та шукати рішення для виробничих команд, які нині не підпадають під ці процедури. Також, нагадав Осіпов, віцепрем’єрка та міністерка культури Тетяна Бережна висловила готовність підтримувати клопотання про творчі відрядження або відпустки для кінематографістів, які проходять службу в лавах ЗСУ та залучені в кіновиробництві.

Також Осіпов згадав про кризу довіри між державою та частиною кінематографічної спільноти, що виникла під час попередніх конкурсів Держкіно.

«Значна частина кінематографістів саботували конкурс, внаслідок цього опинилися поза фінансуванням, – сказав Осіпов. – І стільки фільмів народилося із міжнародної підтримки. Тут нема чим Держкіну хвалитися, кінематографісти великі молодці. А надалі спробуємо не занурювати вас у такі жорсткі умови виживання».

Окремий блок змін стосується кіноосвіти. Мінкульт і Держкіно готують пакет із близько 50 підзаконних актів для імплементації нового закону про кінематографію. Серед них – механізми підтримки студентських проєктів та залучення молодих фахівців до професійного виробництва.

Проблема, як визнають у відомствах, залишається незмінною – брак фінансування. Саме тому питання розвитку кіноосвіти, найімовірніше, стане предметом дискусій уже під час формування бюджету на 2027 рік.

Ще один виклик, який порушила АНКУ, – відсутність системної інтеграції документального кіно в школах і вишах. Осіпов визнав, що це питання виходить за межі компетенції самого Держкіно і потребує співпраці з Міносвіти.

Якщо серйозно ставити питання про «майже втрачене покоління» глядачів, то виклики кіноосвіти можуть виявитися невідкладними. Адже документальне кіно сьогодні розглядається в полі культурного запиту глядачів.

Олена Коркодим, кіносайт «Документи»

Фото Євгена Котенка, Docudays UA