«Ми більше не люди»

«Колектив» Александра Нанау, із якого розпочинається 18-тий Docudays UA, скеровує засоби сінема веріте у гущу брехні. Це все все ще підйом нової хвилі румунського кіно. Автор шукає відповіді на питання, як жити, коли твоє життя – лише формальність для системи, «що прогнила»

«У померлого після вакцинації провізора з Чернівців виявили COVID». «Пожежа в лікарні». «У Луцьку жінка випала з вікна ковідної лікарні». «Не бажають вакцинуватися понад 50 відсотків українців».

Із вивчення новин про коронавірус зараз розпочинається будь-яка справа тисячоліття.

Ще ніколи поставки вакцини не були такими бентежними. Який обрати препарат? Як його транспортували і зберігали? Чи варто заощадити на послугах приватної клініки?

На деякі думки вас наштовхне «Колектив» Александра Нанау, що виявився близьким не лише мешканцям Румунії. Одна з найпомітніших документальних історій року здобула низку кінопремій і вперше в історії країни змагається за «Оскар», та ще й у двох номінаціях. Після нагороди Європейської кіноакадемії про цей фільм дізналися всі. Тож наступні два абзаци нітрохи не спойлери.

У фокусі кінорежисера трагедія у рок-клубі «Колектив». Просто під час виступу гурту, на словах пісні про корупцію спалахнула пожежа. 27 людей загинули, 180 отримали опіки. Чиновники від медицини заявили, що з порятунком Румунія впорається сама. Але, як ідеться пізніше у фільмі, насправді таких гарантій не було. Більше того, лікарі втратили людей навіть із нескладними опіками. Чому?

Джерела журналіста-розслідувача повідомляють, що ці пацієнти були приречені через… розбавлені дезінфектори. Публікує ці розслідування оглядач популярної у Румунії «Спортивної газети» (Gazeta Sporturilor). Після скандалу із загибеллю людей міністр охорони здоров’я подає у відставку. І на його місце призначають людину, яка раніше захищала права пацієнтів. Новий міністр, Влад Войкулеску, намагається більше спілкуватися з журналістами і не заперечує проти документалістів у своєму кабінеті…

У цьому фільмі мало натуралістичних подробиць, але від початку шокує все. Як сталося, наприклад, що гучні розслідування веде оглядач спорту? Якщо почнете читати про всю цю справу після перегляду фільму, з’ясуєте, що Каталін Толонтан був розслідувачем і до пожежі, лише спеціалізувався на корупції в спорті.

З’ясовуючи, що ж коїться із румунськими лікарнями, журналіст виявляє цинічні махінації керівників лікарень. «Ця система прогнила», – не приховує розпачу міністр Войкулеску. Часом він зізнається журналістам, що й сам ще не має відповіді на окремі питання.

Міністр намагається реформувати кадрову систему: «Нехай вони собі говорять, що хочуть. Я сприйматиму це як компліменти».

Частково це нагадує ситуацію в Україні, коли Уляна Супрун була на посту виконуючої обов’язки міністра охорони здоров’я. Відмінність у тому, що за ті три роки Супрун критикували рідше, ніж Войкулеску. Злих реакцій із боку чиновників та медиків не бракувало, захвату її позицією теж. А що було б, якби команді Супрун дісталося більше виваженої критики? Чи не сприяло би це ширшому погляду на реформи?

У необхідність говорити правду вірить, принаймні, режисер «Колективу», досліджуючи те, які фактори, злочини чи закони призвели до смертей. Те, що у системі охорони здоров’я підгорає, визнають і деякі лікарі. «Ми більше не люди, – у складному епізоді каже співробітниця опікового відділення. – Нас цікавлять виключно гроші».

За напруженням і непередбачуваністю трилер Нанау може позмагатися з ігровим кіно. Журналісти у цій історії поряд з кінематографістами виконують роль детективів. Життя підкидає дилеми щодо моралі і навіть містику: фігуранта розслідування знаходять мертвим. Не обходиться і без секунди притаманного кінорежисерам румунської нової хвилі чорного гумору: «Мій чоловік був не з тих, хто покінчить життя самогубством. Він радше сам когось убив би».

Заслуговує на увагу і авторська позиція, яку обрав режисер у препаруванні обставин трагедії. Адже Нанау не лише німецький, а й румунський автор. І ця пожежа у Бухаресті, мабуть, була для нього відчутною і тяжкою. Розповідаючи про різні сторони трагедії, режисер намагається подати факти і епізоди максимально просто. 

Простору для творчих рішень у такій темі чимало. Ще трохи підсилити звучання жалобної музики, і «Колектив» міг би стати реквіємом за сподіванням на медичну систему. Та Нанау обирає сінема веріте і метод спостереження. Замість емоційного авторського висловлювання його фільм є просто вартісним для історії.

«Колектив» швидко здобув визнання у глядачів. Хоча це не перша робота, завдяки якій запам’ятався Нанау. Попередній фільм документаліста, «Тото і його сестри» (2014), теж багатьох вразив і здобув численні призи. Цього ж разу «Колектив» і ще одну стрічку з Румунії, «Акаса, мій дім» Раду Черничука, де, до речі, теж звучить тема бюрократії, кінокритики з усього світу вітають як кіноподії року.

Нехай, за сюжетом фільму, у румунській  історії з пожежею немає підстав для оптимістичного фіналу, «Колектив» цінний пережитим досвідом. Тут мінімум кадрів із опіками і плачем. Але й без них це шокуюча, та захоплива і динамічна робота.

Тим часом виклики перед глядачами постають усе серйозніші. На зміну документальному хіту «У пошуках Цукрової людини» може прийти і трилер, і кіно активізму. І тим цікавіший «Колектив», що його автор виступає із пропозицією насамперед відкрито говорити про проблему на всіх рівнях замість, за традицією, звинувачувати владу.

В Україні під час Docudays UA фільм можна переглянути онлайн на DocuSpace. За кордоном стрічка доступна для домашнього перегляду на цифрових платформах та DVD.

P.S. Після прем’єри фільму «Колектив»:

Ξ У Румінії зафіксували розквіт жанру журналістських розслідувань

Ξ Синьогнійні палички вийшли зі стін утаємничених операційних і прокинулися відомими в усьому світі

Ξ Влад Войкулеску продовжує працювати на посаді міністра охорони здоров’я

Ξ Під час пандемії у Румунії виникла низка пожеж у інфекційних лікарнях. Люди виходять на вулиці з вимогами відставки міністра Войкулеску

Олена Коркодим, «Документи»

Кадри з фільму «Колектив» та трейлер – Magnoliapictures.com