Подарунки для неслухняних
Зйомок фільму Олега Сенцова, миру, міжнародного досвіду, державної політики щодо кіно замість сюрпризів… Чого найбільше бажають для себе, колег і країни документалісти
2020-й кінематографісти зустрічають із новими ідеями, хвилюванням за копродукційні проєкти чи думками про альтернативні платформи замість кінотеатрів. Тим часом Держкіно лишається без голови, а майбутні фільми на важливі теми – без коштів. Адже результати 12-го конкурсного відбору на отримання державного фінансування під питанням, у програмі Аудіовізуального мистецтва Українського культурного фонду секція кіно не представлена, а програми Єврімажа перспективні не для кожної команди.
Є і добрі новини: у Прип’яті вперше за 33 роки прикрасили новорічну ялинку. Архівні портрети на світлині Сергія Нужненка – також і нагадування про теми, які ще не вичерпано.
На нас чекає рік змін, випробувань і професійних об’єднань. У наступних публікаціях читайте про це докладніше.
А зараз маєте нагоду дізнатися, про що йдеться документалістам, і на які фільми можна сподіватися.
– Я б хотіла, щоб Олег Сенцов зняв фільм, і щоб на нього не тиснула необхідність зробити щось видатне, а просто щоб йому було гарно повернутись до улюбленої справи.
Щодо планів – хочу, щоб вдало пішло фестивалями чудове документальне есе Тетяни Кононенко «Будинок», до якого я причетна як копродюсерка. Це україно-німецький фільм.
Хотіла б нарешті монтувати своє кіно з накопиченого за два роки матеріалу. [Це фільм про ейджизм і не тільки. – Д]
Продовжую бути експерткою Українського культурного фонду, запрошена членкинею журі нового кінофестивалю у Генуї FLIGHT/ Mostra Internazionale del Cinema di Genova, артдиректором і засновником якого є Олександр Балагура.
– Подарунок – самий розкішний подарунок для мене – це переможний мир. І одна Україна, а не дві, як зараз. Із практичного – хаб документалістики в Українському домі, партнерство із державою, відповідальними свідомими стейкхолдерами та фінансова й кадрова можливість запустити й підтримувати хвилю документального активізму в Україні.
Плани масштабні. Створити Платформу української документалістики, що включатиме школу та продюсерський центр. Організувати два великі форуми. Створити книжку і фотопроект, а також завершити три документальні фільми.
– Перш за все, в наступну році хотілось би побачити компетентну і чесну людину на посаді Голови Держкіно, відкриту і ефективну систему розподілу державних коштів у кіногалузі, побачити від міністерства культури стратегію кінофікації України – дорожню карту комплексних мір розширення мережі кінотеатрів.
У наступному році працюю над фільмом Company of steel Юлії Гонтарук – її титанічним дослідженням післявоєнних станів добровольців, які повернулися живими з війни з Росією.
Також маю велике бажання допомогти друзям у дуже чуттєвому і драматичному зоозахисному фільмі “Де собака заритий?” режисерів Андрія Литвиненка та Тетяни Дородніциної. Вони збирають кошти на цей фільм на платформі Biggggidea.com. Тож, маю надію, знайдуть, і пухнастики дійдуть до глядача.
Підтримати виробників фільму коштами можна тут
– В останні роки світ змінюється навіть швидше, ніж ми могли собі це уявити. Наша країна не виняток. Наразі ми проживаємо зміни у всіх галузях, включно з культурною та кінематографічною. За останні роки українська документалістика стала впізнаваною на світовому кіноринку та довела, що є цікавою та конкурентоспроможною для великих кінофестивалів.
Таке кіно потребує державної підтримки. Саме документалістика має найменший комерційний та найбільший соціальний потенціал. Я бажаю в новому році нашій українській документалістиці сприяння на державному рівні та фінансування старими та новоствореними фондами.
Подарунком не тільки для мене і нашої команди, але і для тієї авдиторії, яку виховала документалістика за три роки існування нашого фестивалю Kharkiv MeetDocs в далекому від кіноподій Харкові стала б його щорічна підтримка на державному та на місцевому рівнях.
На четвертий кінофорум ми запланували багато цікавого та нового. Тізери, та проекти, підтримані нашим фестивалем і зняті в 2019 році набули форми і чекають на фестивальну історію та на кінопрокат у наступні роки. Сподіваюся, нам вдасться знову здивувати не тільки глядачів, а й професіоналів новою яскравою програмою, яка складатиметься із найкращих стрічок останніх двох років європейського та українського кінематографів.
Подарунків особливо не чекаю. Просто дуже хочу, щоб майбутні двадцяті відрізнялися від двадцятих минуло сторіччя.
Наступний рік присвятимо дистрибуції нашого повнометражного документального фільму «Казка про Коника».
А ще в 2020 хотілося б вийти з монтажної кімнати, в якій робимо фільми останні роки і досліджувати світові культури – побути такою собі мандрівною міні-студією Docutoloka.
– Хотів би отримати нових підписників мого телеграм-каналу про документальне кіно https://t.me/kinotron_group
На початку року планую зробити короткий експериментальний фільм, після чого повернутися до роботи над проєктами «Свідки Флоріана», що є повнометражною версією фільму «Колір фасаду: синій», та «Навмисна омана» про розвиток комп’ютерної науки в СРСР і країнах соцтабору від початку Холодної війни та до розпаду СРСР.
– У 2020-му ззовні я би хотів більшої визначеності, а зсередини – більшої концентрації.
Дуже багато турбулентності у нашій роботі. Проведений нарешті пітчинг, потім скасовані його результати. Потім його результати підтверджені, але з поправками. Незрозумілі критерії рішень, немає голови Держкіно. А це ж дуже впливає на планування. Адже горизонти планування в нашій індустрії два-три роки, і визначеність важлива.
В наступному році маємо завершити фільм Аліни Горлової «Поміж війн» (він раніше був відомий як «Андрій Сулейман»), де я виступаю продюсером. Тут ми розглядаємо героя і його родину, якій випало бути свідком двох війн – вони втекли із Сирії на Донбас. Андрій, наш герой, після того став волонтером Червоного хреста і сам почав допомагати людям, які постраждали від війни. І це дає нам можливість дивитися на предмет війни глобальнішою оптикою.
«Поміж війн» – чорно-біла картина з потужним баченням Аліни й оператора В’ячеслава Цвєткова. Монументальне панно на тему нескінченного процесу війни і миру.
Це копродукція України і Латвії із залученням коштів Держкіно, міжнародних інституцій. Бюджет становить 180,5 тисяч Євро. Сподіваємося на фестивальну історію і кінопрокат в Україні та Латвії.
Також разом з Аліною Горловою виступаємо продюсерами фільму Марії Стоянової «Фрагменти льоду». В основі – архівні матеріали родини кінорежисерки. Знімається він без бюджету: зараз у нас немає підтвердженого фінансування на фільм. Шукаємо можливість компенсувати вартість майнових прав.
Із цим проєктом ми подавалися на конкурс Держкіно, що був цієї осені, та отримали неочікувано низький бал. Це кризовий момент для всієї індустрії – чимало іменитих режисерів цього разу отримали неочікувано низькі оцінки. Непрохідний бал навіть у Сергія Буковського, який повідомив, що це «останній в його кар’єрі фільм». Подаватимемося на наступний конкурс документальних кінопроєктів і сподіваємося, що майбутню стрічку «Фрагменти льоду» належно оцінять і ми ще отримаємо фінансування на виробництво.
Також хочу зняти мій ігровий дебют «Спас». Це історія про аеророзвідницю добровольчого батальйону. Після полону вона дізнається, що вагітна.
Ядрове фінансування надало Держкіно за підсумками 11-го конкурсу. У нас ще є хорватські копродюсери, і ми чекаємо на відповідь від їхнього кінофонду. Також шукаємо ще третю країну-копродюсера. Скоріш за все це буде Чехія чи Німеччина.
Вся команда проєкту «Спас» – документалісти. Операторка Христина Лизогуб. Генеральною продюсеркою виступить Дар’я Бассель, а продюсеркою Еліза Сміт.
2. В наступному році хочу продовжити згадувати і працювати документальним фільмом «Фрагменти льоду».
1. А можна так, щоб рішення в державному управлінні сферою культури приймали ті, хто має таку компетенцію, і не приймали ті, хто її не має?
– Можна, можна! Треба щось придумати, щоби не всі до Канади перебралися, щоби позбулися люди б… бідності. Я стежитиму за розвитком подій, в усьому допомагатиму. А ви ж уже дивіться, щоби життя було сповнене любов’ю до ближнього…