Кіно після дебюту. Найважливіше – середовище
Про свій шлях у документалістиці міркують учасники Indie Lab-2020
Показ фільмів цих дебютантів став ковтком оптимізму для тих, хто стежить за станом справ української кіноіндустрії. Знову учні лабораторії під керівництвом Дмитра Тяжлова і Елли Штики не просто спробували себе у виробництві, а й підняли серйозні теми.
Після публікації матеріалу «Indie Lab-2021: ми зустрілися офлайн» Елла Штика звернулася до випускників із пропозицією продовжити розмову про їхнє майбутнє. Публікуємо надані коментарі кінорежисерів.
Боже, благослови Америку: заняття Indie Lab 2020 відбулися уже увосьме за підтримки Посольства США в Україні. І практика такого виробництва за участі менторів є корисною для розробки освітніх методик.
У свої відповідях кінорежисери зосередилися на творчих задачах. Вони не згадували, наприклад, про пітчинги Держкіно чи грантові заявки до УКФ. Тож, шановні дебютанти, якщо вам є що сказати про ваші виклики, які ви долаєте у кіно, пишіть на фейсбук сторінку «Документи». Ця розмова може бути значно ширшою. І вона допоможе означити ваші нагальні потреби.
📍Що насамперед потрібно дебютантам, щоб знімати документальне кіно далі?
Олена Макаренко, кінорежисерка, «Місто довжиною в життя»:
– Важливо мати команду. Особливо, якщо ти сама не знімаєш і не монтуєш на гідному рівні.
Адже в документальному кіно треба встигати за життям. І тут ніхто не передбачить, коли саме вирішиться ситуація, за якою ти стежиш. Як знято фільм, чи не втратив він актуальність – речі важливі.
Фото з особистого архіву Дмитра Грешка
Дмитро Грешко, кінорежисер, «Врятуй мене, лікарю»:
– Шлях докуметаліста важкий і тернистий, але цікавий. Врахуйте, що чимало часу знадобиться для воркшопів, девелопменту. Але на момент завершення фільму усі потрібні люди про нього все вже знатимуть.
Ще до команди треба брати сценариста та скріпт-доктора.
Світлина: www.facebook.com/babaphotoandmusic
Анна Ютченко, кінорежисерка, «Так мут співати»:
– Це досить особисте питання. Бо ключовим рушієм є все ж мотив внутрішній. До Indie Lab приходять люди різні. Для когось навчання в лабораторії може стати гарною пригодою, а для когось – «першою посвятою».
Є ще три зовнішні моменти.
Indie Lab дає добрячий струс у погляді на документальне кіно. Усе відбувається дуже концентровано, ємко. Всі, хто завершує навчання, проходять весь процес створення фільму.
Після Indie Lab пошук триває. Цей досвід дає якийсь момент певності, але мені особисто потрібно ствердження у впевненості. Маю потребу вчитися далі. Потрібен глибший вишкіл, із зануренням.
В Україні невеликий вибір таких навчань, особливо для людей, які не готові закінчувати ще один університет. І тут може допомогти середовище, де можна знайти однодумців, авторитетів, яким довіряєш, із якими можеш порадитись, в яких будеш навчатися. Indie Lab теж про таке середовище.
Потрібні платформи, і не лише кінофестивальні. Бо там ти покажеш своє кіно, матимеш 2 хвилини слави. Далі ж твоя робота потрапить на ютуб та буде згадана у фільмографії.
Документалістам потрібні платформи у ширшому значенні – із різними типами активностей, форматів, обмінів. Платформи, які слугували би рушієм постійного діалогу, відчуття причетності до індустрії та видимості авторського кіно.
Хоч зараз межі між жанрами усе частіше стираються, документальне кіно все ж має свої особливості. І було би добре, аби люди які його створюють трималися купи, могли поширювати знання, ділитися знахідками.
Сергій Мукаєльянц, кінорежисер, «5 Seconds Man»:
– Академічна освіта це прекрасно, але у неї є величезний мінус – час. Необхідні програми неформального навчання для різного рівня знань. У нашому випадку Indie Lab 2.0 для тих, хто продовжує знімати кіно.
Читайте також:
Indie Lab: як вони дихають незалежним кіно
Indie Lab-2020: кадри, які означають все
Indie lab-2021: «Ми зустрілися офлайн»
Світлана Магда: «За космічне тло слугувала анімована підкладка куртки»
«Сороміцькі співанки – це про любов»
