Чернов vs Козловський: у якому відділі «Аврора» дає «Оскар»?
Професійна розмова й популяризація кіно — часом різні теми для різних аудиторій. Документалістика стосується не лише кіно, а й нашого колективного досвіду, свідчення, пам’яті. Зрештою, вона стосується етики. Тому без кінокритики така розмова неможлива.
Сьогодні в «Аврорі» покупцям із порога радісно оголосили: «У нас, виявляється, є Український Оскарівський комітет!». Замислено обвела поглядом тематичні відділи з засобами електроніки та гігієни. УОК, взагалі-то, розпочав роботу 2006 року, але якщо людям з цього так радісно…
А ранковий драйв ведучих «Радіо Аврора» триває. Поки люди обирали каву та шкарпетки, вони ще й дізналися, що цього року Комітет розглядав «аж вісім» українських фільмів. Я би сказала «на жаль, тільки вісім». Тим часом, зачитують список: «…“ДівІя”, ой, “ДІвія”, Дмитро ГрешкО-ГрЕшко». [Та за що, краще б із днем народження кінорежисера привітали…]. 🙃
Попри розважальний тон ефіру, ведучі не припустилися поширеної помилки недосвідчених авторів з теми кіно. Тобто, не сказали, що ці вісім фільмів нібито представлятимуть Україну на «Оскарі».
Поки переходила до зубної пасти, на «Радіо Аврора» підкреслили, що з цих восьми фільмів у подальшому відборі Україну представить стрічка Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». Все ж таки, яка крута популяризація кіно: тут тобі і серветки косметичні, і війна на великому екрані. «Обов’язково підіть подивіться, — запросила ведуча. — Я сама не змогла піти, але мій хлопець дивився. Сказав, що це дуже гарний фільм». Її колега не відставав: «Я вважаю, це кіно треба йти дивитися всією родиною. Бо, по-перше, це таке… мг [нерозбірливо]… кіно, а по-друге, вам усім плюсик у карму буде».
[Цікаво, чи є у фільму вікові обмеження, адже дія (не плутати з «ДівІя») відбувається на нулі, де, відповідно, вбивають людей…].
Тим часом ведуча перейшла до розбору кіна. Каже, що де цей фільм не був — усюди міжнародні кінокритики в повному захваті й твердять, що такої документалістики ще ніколи не було.
Ця репліка змусила й мене притишити крок. І замислитись. Мстислав Чернов — автор із інтердисциплінарним підходом: фотографія, кураторські проєкти, письменництво… Але попри це, основною його професійною діяльністю є воєнний репортаж. Особливо це стосується фільму «20 днів у Маріуполі», що здобув і «Оскар», і Пулітцерівську премію, оргкомітет якої відзначив значний внесок медійників у висвітлення війни.
Попри те, що дебютант випускає вже другий потужний фільм, це ще не означає, що як кінорежисер він уже чітко визначився з документалістикою. З одного боку, Мстислав Чернов каже, що його цікавить артахусне кіно. З іншого ж, помітно, що він дуже зважає на глядацький інтерес до фільму, що ближче до мейнстримної історії. Тому стверджувати, що цей, безумовно, дуже цікавий і непересічний автор відкриває світові документалістику, поки зарано. Він радше перебуває на етапі дослідження кіно. А перед тим як називати когось непересічним документалістом, нам, окрім часу, який зазвичай, залишає найглибші фільми, ще потрібно проаналізувати інші роботи про цю війну проти російської агресії — аналогів такої боротьби у світі дійсно ще не було.
Сподіваюся, така можливість ще випаде. І що «Радіо Аврора» ще оголосить «2000 метрів до Андріївки» лавреатом «Оскара» — другого поспіль для Мстислава Чернова.
Можливо, я занадто вимогливо оцінюю масовий формат. Але чи можемо ми дозволити собі не бути вимогливими — в історії про фільм, у процесі зйомок якого Мстислав Чернов і Алекс Бабенко ризикували життям?
Загалом, ця ситуація — приклад того, як навіть у хороших ініціативах популяризатори кіно можуть не наздогнати тему. Тож у масовій комунікації документалістика часто стикається з поверхневим ставленням. Щоб подолати цю нібито стигму, багато хто ставить на перше місце інтерес аудиторії, що, найчастіше, означає трафік. Тобто, ведучі, новинарі, рейтингові автори і блогери можуть сказати практично що завгодно, аби тільки «народу залітало»?
В умовах війни заохотити глядача йти до кінотеатру на документальне кіно непросто. Можливо, час вимагає легших історій. Але ж це не привід зачинити кінотеатри в очікуванні іншої української дійсності, яку відображають сучасні фільми? Також це не причина зупиняти міжнародні кінопроєкти, які відкривають український досвід світові.
Тому популяризація документалістики — особлива місія. Увага до такого кіно допомагає українській кіноіндустрії зростати, розширювати глядацьку аудиторію, говорити з суспільством і впливати на нього. І я, звісно, не проти популяризації, я за її якість. Якщо медійники чи автори хочуть іти до широкої аудиторії з документалістикою, варто дати собі трохи більше часу на вивчення теми, спиратися на факти й компетенцію.
«Радіо Аврора», як і будь-який інший креативний формат, справді може бути ефективнішим і ближчим до народу, ніж авторка «Документів». Адже йдеться про різні аудиторії, і власне, тому так важливо розуміти, про яке саме кіно ми говоримо — і яким чином. І, найголовніше для всіх сторін цього кіноруху: не можна покладатися тільки на популяризацію кіно, адже саме кінокритика формує кінокультуру, яка й визначає рівень нашої розмови про кіно. «Час чує нас».
Олена Коркодим, «Документи»
Ілюстрація з архіву «Аврори»