Indie Lab 2023: додзвонитися з Ізюму
Тектонічний зсув на зміну русифікації. Десятий випуск лабораторії документального кіно під керівництвом Дмитра Тяжлова й Елли Штики сфокусований на першому періоді повномасшабного вторгнення РФ. Це навчання студентів на хроніці Харкова, Кривого Рогу й Ізюму, невтішні новини з андеграунду Салтівки, блискавиці історій про науковця.
На денних сеансах фестивалю Американського кіно “Незалежність” мінімум ажіотажу. “На який фільм прийшла ця собака?”, — питаю у пані, що, крім глядачки на повідці, виділяється піднесеним настроєм. Дізнаюся, що на “Довбуша”, тож нам не по дорозі.
Куди ж вона дивиться? Зірками сьогодні є випускники Indie Lab! У “Жовтні” от-от розпочнеться прем’єрний показ ще гарячих після останніх правок фільмів молодих кінорежисерів і кінорежисерок.
Серед авторів — перспективна документалістка Ліза Пирожкова, яка знімала розслідування “Діти для Путіна” що його випустив The Kyiv Independent, чи для нового фільму журналіста Данила Мокрика. Переглянути роботи колег прийшов кінорежисер, активіст кіно Закарпаття Дмитро Грешко, кінематографіст і волонтер Лесь Якимчук.
Прийшли на показ і представники Посольства США в Україні, обравши місця у кінозалі серед інших глядачів. Особливим сюрпризом для Дмитра Тяжлова була присутність радника з питань преси, освіти і культури Посольства США в Україні Артура Еванса. Саме Еванс, як оголосив глядачам куратор лабораторії, у 2013-му році підтримав ідею запустити Indie Lab.
Представниця Посольства Анна Сумар взяла слово під час дискусії щодо фільмів. Вона прокоментувала обурення частини глядачів, щодо російської мови в історіях документалістів. “Ці проєкти подавалися ще до того, як відбувся тектонічний зсув у свідомості українців. Тоді Україна була такою”, — нагадала Сумар.
“Всі їдуть з Харкова, а ми до Харкова”
Роботи студентів Indie Lab 2023 знімалися у період повномасштабного вторгнення. У ці дні автори фільму War24 Тетяна Пересунько та Дмитро Шишко вирушили спочатку до Харкова, а тоді до Кривого Рогу. Режисер документального кіно і Театру Сашко Брама (“Ми”) деокуповану Київщину фільмував відразу після коронавірусних і етнографічних експедицій.
Актор і ведучий заходів з Харкова Сергій Тимошенко під час великої війни продовжив документувати своїх героїв у районі Салтівка, що зазнавав обстрілів. Лізі Пирожковій, щоб реалізувати фільм про мешканців Ізюма (‘Алло, я на горі’), попри всі ризики, довелося ще раз поїхати до цього міста. Авторкам фільму ‘Скажи Cześć’ Вероніці Шустер і Наталці Ониш свою версію війни розповіли діти, які з Києва тимчасово вирушили до інших країн. Герой цієї історії постійно мріє додзвонитися до однокласників.
Усі ці історії знято в інтимному просторі, найчастіше, з інтонаціями щоденникових записів. Таких, що згадується кожне слово із власного досвіду: “Поїхати чи залишитися? А в якому ж місті безпечно?”.
За географічними назвами чи випробуваннями ці роботи перегукуються між собою, поєднуються у спільне полотно, як в альманахах Indie Lab “Україна: голоси”.
Менторам і кіновиробникам Indi Lab ця серія фільмів далася дуже нелегко, розповів Дмитро Тяжлов. Окрім драматичних реалій, довелося мати справу з нерівномірним за якістю відеоматеріалом.
До лабораторії цього разу долучилися не тільки кінематографісти. Зокрема, генеральною продюсеркою фільму “Ми” виступила театральна кураторка Марія Ясінська. А менеджерка проектів креативних комунікацій, соціологиня, поетка Ірина Шостак дебютувала з фільмом про батька “Дослідник блискавок”.
“89 мм” — це про різницю не лише у стандартах колій
На вимоги кураторів історичні події в Україні не вплинули. У випуску фільмів ментори знову найбільше зосереджені на авторській інтерпретації. “Мене цікавить глибина рефлексії. Це про відповідальність щодо теми, про майстерність“, — каже Дмитро Тяжлов.
Як приклад видатної документалістики він наводить фільм Марцеля Лозинського “89 мм від Європи”. У його назві польський метр відобразив цілу світоглядну різницю двох цивілізацій. За сюжетом, пасажири потяга на радянсько-польському кордоні очікують на заміну коліс. 89 мм — це різниця між стандартами колій у Радянському Союзі та Польщі.
“Яким чином документаліст може розповісти про війну? У 27 хвилин фільм «Ми» увійшло два роки хроніки, від пандемії коронавірусу до 2023-го. Об’єднує ці зйомки авторський текст режисера”, — каже викладач про роботу Сашка Брами.
Щороку Дмитро Тяжлов і Елла Штика відбирають 10 проєктів майбутніх фільмів із 50 -70 заявок. Рік повномасштабного вторгнення не став виключенням. Лише куратори вклали значно більше енергії, аби мотивувати початківців завершити розпочаті фільми.
До програми Indie Lab входять і індивідуальні консультації та спільні обговорення робіт учасників, монтаж з досвідченими профільними режисерами, перегляди американського документального кіно, майстеркласи.
Волонтер, за яким сумують блискавки
“Якщо буде можливо, згадайте ім’я батька — Шостак Володимир Олександрович“, — каже під час нашого спілкування авторка фільму “Дослідник блискавиць”. Одним із поштовхів зняти цю роботу для Ірини Шостак стало те, що з сайту Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського видалили фото її батька. Крім того, науковець рідко розповідав про свої праці і про волонтерські, тобто, неоплачувані дослідження. Його книжки і папери займають у квартирі значно більше простору, аніж речі.
Стоси жовтих аркушів поетка поєднує з осіннім листям. Її авторський текст літературно довершений і сповнений сонячних спогадів на кшталт їхніх спільних ранків на кухні.
Метою авторки було “поетичне документування своєї подорожі у спробі зафіксувати пам’ять про тата”. У фільмуванні їй допомагала порадами документалістка Тетяна Ганжа.
Фільм створено на основі фотоархіву, зйомок квартири науковця, інтерв’ю з колегами з КПІ. Попри назву, блискавиць у цій стрічці не так багато. Однак відтепер вони асоціюватимуться з ім’ям видатної людини.
Володимир Шостак — старший науковий співробітник, доцент. Проводив дослідження щодо захисту від блискавок обладнання на ЧАЕС. Проходив стажування й навчання в наукових інституціях Канади, Швейцарії, Німеччини. За даними Google Scholar, статті Володимира Шостака протягом року цитують у десятках публікацій в усьому світі.
Перший досвід у зйомках спонукав Ірину Шостак заглибитися в технології монтажу та вдосконалювати кіноосвіту. У сфері інтересів авторки подальше дослідження світу науки, людини і пам’яті у цьому середовищі на прикладі історії її родини.
Можливо, невдовзі мрія Ірини здійсниться — вона стане студенткою однієї із кіношкіл у Канаді та продовжить фільмувати історії її батька в Торонтському університеті, з яким він співпрацював.
Разом із кінорежисером Лесем Якимчуком Ірина Шостак заснувала креативну агенцію ‘linza agency’, створює і власні творчі проєкти та ініціативи.
“Синій птах” і хроніки під глодом
Фільм про трьох друзів із харківської Салтівки на показі викликав найбільший резонанс. Його герої спілкуються російською і є фанатами російських виконавців. Зокрема, згадують Лімонова і, Господи прости, “Гражданскую оборону”. Один із героїв, музикант, розповідає, як нібито його запросили на сцену: гітарист цього гурту в потерпав у гримерці від згубного впливу алкоголю.
Цінності їхніх ідеалів вписуються в романтику 1990-х на Салтівці. Та з кожним роком безтурботності усе менше, а зображення юнаків тьмянішають.
Один із друзів є відомим у вузьких колах поетом і, час від часу, намагається влаштувати читання віршів. Вони не полишають його ані за гратами, ані в дивовижній оселі, що пропахла настоянкою глоду й опоїдами. Що іще нас чекає на цьому суцільному дні? Дивовижна поезія і мистецькі чорно-білі кадри. Автор фільму зняв їх колись давно, коли придбав камеру і мріяв знімати кіно…
Режисером і водночас головним героєм фільму є актор, креативник і ведучий заходів Сергій Тимошенко. Зйомки для “Синього птаха” він вів тривалі роки. Як відзначив Дмитро Тяжлов, це епізод з історії покоління, яке згоріло. Найкраще про нього сказано у однойменному вірші Чарлза Буковскі.
Стосовно російської культури, яка у русифікованому колі була частиною життя героїв, Indie Lab не відмовляється від незручних тем. Зокрема, фільм інділабівця “Уніформа” про “Беркут” під час Революції Гідності відобразив точку зору силовиків. “Цю роботу відбірники кінофестивалів ігнорували, однак у нас лишився рідкісний документ тих подій”, — каже Дмитро Тяжлов.
Аудіозапис як дивовижне видовище
Кінооператорка й кінорежисерка Ліза Пирожкова фільм про Ізюм зняла під час підготовки репортажів для видання The Kyiv Independent. Це було минулого літа, коли після масованих обстрілів міста в Ізюмі не працював мобільний зв’язок. Щоби передзвонити рідним, люди мусили підніматися на гору. Ліза відразу зрозуміла: цей матеріал не для репортажу, це кіно.
“Таке дивовижне видовище…”, — пригадує кінорежисерка. Партизанським методом вона записала фрагменти розмов людей, які проілюструвала кадрами зруйнованого росіянами міста. Слова, де з показним оптимізмом літні чоловіки і жінки рапортують рідним про смаколики і варення, застрягають у скалках розбитого посуду і отворів, де колись були чисті шибки.
“…Гора стала островом спілкування. І оця слобожанська далечінь буквально як море, — каже про свій фільм режисерка. — Мене завжди зачіпають такі явища. Вони виникають і створюють нефізичну картину суспільства. Це характеристика подій, до якої важко доторкнутися, але можна спробувати відчути”.
За 10 років Indie Lab випустила 87 фільмів і створила спільноту кінорежисерів, серед яких імена відомих документалістів. Невдовзі Дмитро Тяжлов і Елла Штика оголосять прийом наступних робіт.
Олена Коркодим, “Документи”
Фото авторки
Читайте також: CMIFF: кінофестиваль, що гори верне