“Після фільму “День Незалежності” треба зняти “День Перемоги”

Кінорежисер, лідер об’єднання кінематографістів “Вавилон’13” Володимир Тихий – про те, з чим варто привітати українців у 31-шу річницю країни і про глядачів, для яких знімає наступні фільми.

Під час великої війни “Вавилон’13” найчастіше фільмує у жанрі коротких історій, а також шукає шляхи перетину з телебаченням у співпраці з Суспільним. Ознакою воєнного часу став повнометражний формат, у якому події одного дня фіксують кілька груп кінематографістів.

Першим прецедентом у фільмографії об’єднання став фільм “Сильніше, ніж зброя”,  що вийшов у рік Революції Гідності. Це спільне висловлювання десятків кінематографістів, що кілька місяців фільмували події Майдану.

Невдовзі після повномасштабного вторгнення РФ “Вавилон’13” знов вдається до цього формату. При цьому команда авторів обирає стислий формат зйомок, один день. “У нас не буде часу на осмислення війни”, – сказав про цей період кіномистецтва лідер “Вавилону’13” під час дискусії Docudays UA.

За 9 років об’єднання кінематографістів продовжує бути очима України, і найбільше для самих українців. “Вавилон’13” розгорнув на ютубі цілу школу фіксації хроніки, де короткі історії поєднуються з документальними серіалами, авторським кіно, фільмами, що були у кінопрокаті. По суті, це один із майданчиків дистрибуції, де поряд з алгоритмами співіснує аудиторія серйозного кіно.

Кінематографісти “Вавилону’13” створили повнометражні фільми із залученням фінансування Держкіно, Українського культурного фонду. Найбільше фокусуються на осмисленні змін у країні, а також збирають хроніку історичних подій.

“День Незалежності”, прокат якого розпочався в Україні, охоплює діапазон від фронту до пульту, на якому вмикають повітряну тривогу. Як і у випадку з “Днем добровольця”, ознаки часу постають із історій самих українців. Зокрема, паралельно з кадрами сучасників лідера Українського народного руху В’ячеслава Чорновола подано розповідь про фронтові будні Тетяни Чорновол. У минулому журналістка-розслідувачка та одна з лідерок Євромайдану,  тепер вона керує протитанковим взводом українських військових.

У цю річницю Незалежності, каже Володимир Тихий, українців можна привітати із тим, що ми продовжуємо битися за неї. Про пріоритети в документування і силу “кіно для кількох тисяч глядачів” режисер сказав, відповідаючи на питання про свій новий фільм.

Про Україну свідчать вчинки українців

“День Незалежності” фільмувало дев’ять знімальних команд, де перетнулися і такі майстри, як Ярослав Пілунський, і кінорежисери, які виступили операторами.

І цей матеріал органічно співіснує в одному просторі і тканині фільму. Відчувається, що в нас є чудова школа українського документального кіно, операторська майстерність. Цінність цього досвіду помічають глядачі, які ставлять питання під час кіноподій.

В контексті Дня незалежності важлива також позитивна та життєствердна енергія. Нічого складного для цього фільму ми не придумували.

Героями виступили люди з різних соціальних і вікових категорій, які невід’ємні від того, чим живе країна. Їхніх історії і відповідають на питання, як ми на 31-шу річницю усвідомлюємо незалежну Україну, українську державу, національну ідентичність

Звісно, цей фільм – суб’єктивна історія. Десь якісь речі прописані буквально війною і постійними атаками ворога. В цьому контексті знято ту ж історію ДСНС-ників Київщини, які вмикають тривогу.

Насамперед, “День Незалежності”, як і “День українського добровольця” – про те, як сильно змінилася Україна, не лише в сенсі військових обставин, а й ідеологічно, світоглядно. Після завершення війни вона буде зовсім іншою
Яким буде наступне кіно з цього циклу? Про день Перемоги. Це і свято, і ключовий момент для майбутнього країни. Сподіваюся знати його за рік, хоча, чорт його знає…

Хроніка Незалежності з архіву депутата

Кадри проголошення Незалежності важливі не лише для порівняння. В нас був задум показати унікальність постаті Кендзьора (Одним із герїв фільму виступив Ярослав Кендзьор, народний депутат України. 2 скликання, член ГО “Народний рух України за перебудову”).

Він детально документував всі ключові події. З 1989-го року було щось сімсот відеокасет з матеріалами про Незалежність. Відомо про цей унікальний архів завдяки декільком кадрам, по які всі йдуть до Кендзьора. Це момент внесення прапора України до Верховної Ради, епізоди голосування за Незалежність України, виконання демократичним крилом Ради пісні “Червона калина”. Хоча це лише епізоди з тієї політичної боротьби за Незалежність України – серед депутатів, на вулицях Києва, на Майдані, під час мітингів 1991-1992 років.

Я з цим матеріалом мав справу в 2021-му, коли разом з Данилом Яневським робив фільм «Таємниці української незалежності». Крім Кендзьора, головним героєм виступив відеоблогер Віталій Гордієнко (ютуб-каналу («Загін Кіноманів») Віталік Гордієнко, “Загін кіноманів”…

Словом, під час зйомок ми познайомимося з унікальним героєм. Тому що Кендзьор, насправді, цікавий чоловік, хоча, передусім, має амплуа медійного політика. Тому для “Дня Незалежності “ ми багато знімали, як він мовчить, як у розмові відступає від звичного іміджу.

Що з хронікою зараз? За матеріали “Вавилона’13” ми спокійні: все зберігається на сервері, вчасно отримали фінансову допомогу для цього. Наше відео систематизуємо. Але на зйомках війни ми зараз зосереджені не так, як раніше. Адже це документують усі, зараз найдемократичніші можливості для фіксації реальності.
Відзняти якісь рефлексії – це вже набагато складніше, і це справа кінематографістів.

Матеріали про воєнні дії і свідчення злочинів РФ збирають такі ініціативи, як “Архів війни “ Docudays UA. Про інші приклади такої системної роботи, на доповнення до державних архівів, мені невідомо. Підозрюю, що й телеархіви ретельно не зберігається.

Не єдиним “Оппенгеймером” і не “Єдиними новинами”

Документалістика – кіножанр, в якому робота можлива навіть за відсутності великих бюджетів. Тож на найближчі роки в Україні це затребувана художня форма, хай і не для найширшої аудиторії.

Алгоритми ютубу часом сприяють несподіваній популярності історій. А зазвичай документальне кіно, ті ж маленькі шедеври на на каналі “Вавилону’13”, збирають декілька тисяч людей. І ці 3-4 тисячі переглядів, насправді, немало. Це свідчить, що культурний контекст в Україні є, навіть в таких неймовірно складних умовах.

Інша історія – серія наших фільмів для “Суспільного”. Телеаудиторія значно ширша, і їй цікава екстрімна категорія, питання життя і смерті. Все банально, нічого нового: медійний фільм орієнтовано на категорії архетипічні, що подаються максимально ефектно. Це як інфошпалери, без яких нікуди.

А документальний фільм, так чи інакше, завжди виклик, він змушує глядача працювати інтелектуально.

Документальне кіно – це непроста зброя, з якої треба вміти влучно стріляти. Адже так фільми можуть змінити сутність процесів, викликаючи сплеск, наступну медійну хвилю. Чим була коротка історія “Межигір’я” з альманаху “Відкритий доступ”? Елементом інформаційної кампанії, що викривала режим Януковича. Лещенко, Найєм, резиденція з пеньками і страусами… Цей дуже короткий фільм і сам альманах дав суспільству серйозний поштовх. З камінчика почалася ціла буря, яка знесла цей режим. От в чому сила документального кіно – у світоглядній побудові реальності.

Олена Коркодим, “Документи”

Про док і не тільки читайте на телеграм-каналі “Кіно і особистості”

Читайте також: “У нас не буде часу на осмислення війни”