Розпочала роботу Асоціація неігрового кіно України
Кінематографісти створили об’єднання для оперативного реагування на кризові виклики професії. Досвід співпраці, усвідомлення потреби в колективній суб’єктності та спільне подолання викликів війни мають трансформуватися в інституційну складову української культури — сталу, ефективну та незалежну від некомпетентних чиновників.
11 червня, під час фестивалю Docudays UA, відбулася презентація Асоціації неігрового кіно України. Ініціативу представили продюсерка Ольга Брегман, режисерка і продюсерка Єлизавета Сміт («Мілітантропос»), засновник об’єднання «Вавилон’13» Володимир Тихий, кінорежисер Іван Сауткін. Модераторкою зустрічі виступила арт-критикиня, редакторка проєкту «Антоніна» Лєна Чиченіна («Детектор медіа»).
Такі професійні об’єднання вже діють у Грузії, Молдові, європейських країнах. Крім того, в Україні є досвід співпраці й колективного виробництва фільмів об’єднання «Вавилон’13». Асоціація неігрового кіно України має допомагати вирішувати виклики документалістів, посилювати колективну суб’єктність та представляти спільноту на міжнародному рівні. Мета — розвиток інституції, що підтримає кінематографістів, особливо в умовах, коли державна підтримка є недостатньою або нестабільною.
«Для участі у міжнародних подіях чи переговорах важливо презентувати не тільки себе, а й велику спільноту. І завдяки Асоціації [у кінопродюсерів] буде більше механізмів для глобальних процесів», — відзначила одна з ініціаторок Асоціації Ольга Брегман.
Щодо викликів, у відповідь на запитання авторки «Документів», кінематографісти відзначили відсутність державної підтримки, фінансування, доступу до зйомок та інші системні проблеми.
Єлизавета Сміт:
— Найбільший виклик — [байдужість держави до потреб кінематографістів]. За роки російської агресії в Україні так і не з’явилася система, яка хоча б частково розуміла б запити й специфіку роботи українських документалістів у нинішніх реаліях.
На початку повномасштабного вторгнення ми мали лише журналістські акредитації — і то з дозволом знімати по п’ять хвилин.
Проблеми спричинює війна — від акредитації до виїздів за кордон, фінансування, секретності тем, доступу до зйомок… Це величезний пласт, який впливає і на внутрішню ситуацію, і на міжнародну.
Іван Сауткін:
— Це відсутність підтримки з боку держави. Саме з такого посередництва могла б відбуватися комунікація [кінематографістів] з військовими й на інших рівнях. Також серйозний виклик — брак державного фінансування. Але на третій рік повномасштабної війни ми навчилися залучати гранти з-за кордону, напрацьовуємо зв’язки. І українське кіно таким чином інтегрується в європейський контекст.
Володимир Тихий:
— Війна знищила наш культурний контекст. Ніби в нас і ренесанс, але ми проживаємо катастрофічний досвід, який нищить нас фізично, ментально. Ми не можемо жити тільки війною, знімати кіно тільки про війну. З іншого боку, ми не можемо не знімати про війну — ми маємо кричати про це.
Асоціація стане можливістю збиратися не лише з нагоди подій, як-от Docudays UA, а й зустрічатися, проговорювати рутинні речі, усвідомлювати. І це не про миттєві перемоги в складних ситуаціях, а про той контекст, який дозволить реагувати на обставини, яких ми не можемо оминути.
Ініціатори Асоціації неігрового кіно України запросили до об’єднання кінематографістів, які хочуть змін у галузі та готові діяти. Сфери інтересів — документальне кіно, гібридні форми, документальна анімація. Критерії відбору: досвід виробництва неігрового кіно, мотивація працювати над розвитком спільноти, рекомендації колег. Члени Асоціації сплачуватимуть внески.
Подаватися можна з 15 липня по 15 вересня. Рішення прийматиме комісія.
Олена Коркодим, сайт «Документи»
Фото: Стас Карташов, Docudays UA
