Українське кіно: немає гранту у своїй Вітчизні, але є стратегія

Ніхто не має права зупиняти кіновиробництво під час війни, адже жодна нація не мала такого досвіду протистояння російській агресії, підкреслює лідер об’єднання Babylon’13 Володимир Тихий. Українське кіно відбудеться і без підтримки держави, вважає кастинг-директорка Алла Самойленко. Тим часом Олесь Санін каже про зраду, та замість емоційних реакцій звучить аналітика.

Війна не привід зупиняти роботу. І триповерхова тирада таксиста на шляху до події лише нагадала: саме в такі часи людям потрібні герої з великого екрану.

Влітку 2024 року кінематографісти не раз збиралися в Українському кризовому медіацентрі. Тепер такі обговорення вирішили відновити. Про виклики кіновиробництва 17 квітня в Українському кризовому медіацентрі говорили кінорежисерка, представниця об’єднання Дієвців культури Лариса Покальчук, кінорежисер, лідер об’єднання Babylon’13 Володимир Тихий, кінорежисер Олесь Санін, кастинг-директорка Алла Самойленко, сценаристка Марія Старожицька, аналітикині Інституту законодавчих ідей Світлана Гордієнко та Анастасія Пеценчук, адвокатка Надія Денисюк, креативна директорка Довженко-Центру Олена Гончарук. Представники профільних відомств цю зустріч проігнорували. 

Презентуючи звіт «За лаштунками Держкіно: аналіз управління та ефективності державної кінополітики» аналітикині нагадали, що система фінансування кінопроєктів не є прозорою, а Рада з державної підтримки кінематографії (РДПК), Громадська рада при Держкіно, Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів стали предметом занепокоєння кіноспільноти. Як і стабільні приклади конфлікту інтересів серед експертів.

Також обговорення стосувалося законопроєкту № 6194 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії в Україні», який у березні цього року почав готувати до другого читання Комітет гуманітарної та інформаційної політики. Голова Комітету Павло Сушко висловлював упевненість, що цей документ стане важливим кроком до розвитку та процвітання української кінематографії», а от кінорежисери так не вважають. Під час обговорення вони порівняли першу версію законопроєкту із текстом із ChatGPT і наголосили, що консультацій з кіноспільнотою не було.

Згадали депутати про цей документ часів екс-голови Держкіно Марини Кудерчук несподівано. «Влада, коли не чує голосу кіноспільноти, робить, що хоче. Тож цією заявою ми хочемо сформувати спільну позицію по відношенню до ситуації в Держкіно і до цього законопроєкту», — прокоментувала співорганізаторка події Лариса Покальчук.

 

Держкіно: проблеми та пропозиції

Документалістка Лариса Покальчук замість Держкіно покладається на міжнародні гранти. На її думку, Держкіно бракує прозорості та ефективності. Натомість міжнародні кошти є радше ресурсом для незалежного кіно, з яким можна реалізувати проєкт в умовах максимальної самовіддачі з боку автора, зауважує Володимир Тихий. На державному рівні українську документалістику не фінансуватиме жодна інша країна. Тому для реалізації великих кінопроєктів продюсер має знайти підтримку на міжнародному кіноринку

У 2022 році Держкіно надали додаткові повноваження, та на ефективність це не вплинуло. За відомством закріпилися скандали щодо розподілу фінансування чи впливу представників телеіндустрії на результати пітчингів. У відповідальний для фіксування російської агресії час, у 2024 році, у конкурсах Держкіно раптом з’явилася юридична категорія «документування воєнних злочинів». Цей некоректний для документалістики термін — лише один із прикладів некомпетентності профільного відомства. Замість розвитку кінематографії відомство відзначилося конфліктами з кіноспільнотою. Документалісти вболівають за проєкти, які мають культурний вплив. Тим часом пітчинги виграють навіть компанії, представники яких залучені до російського кіновиробництва, йдеться у звіті.

Зміна керівниці Держкіно, проти якої не раз протестувала кіноспільнота, стала важливим початком змін. Подальшу реформу інституції реалізовуватиме Міністерство культури та стратегічних комунікацій, якому тепер підпорядкована агенція.

Законопроєкт: депутати на своїй хвилі

Автори аконопроєкту № 6194 хочуть осучаснити систему держпідтримки кіно, зробити її прозорішою та ефективнішою в умовах конкуренції і цифрових трансформацій.
Документ пропонує нові правила і критерії фінансування та послаблює роль РДПК, передаючи більше повноважень Мінкультури та змінюючи принципи формування й оновлення її складу.

Аналітикиня Світлана Гордієнко відзначила слабкі місця в частині контролю за використанням коштів та забезпечення прозорості процесу. Пропоновані зміни вимагають чіткішого визначення критеріїв і механізмів реалізації. Також у такому варіанті є ризики маніпуляцій та недостатнього контролю за витратами державних коштів. Тези: 

• Законопроект передбачає створення переліку фільмів, які можуть отримувати державну підтримку. Однак дублювання цього переліку на підзаконному рівні може призвести до недостатнього контролю з боку законодавчих органів.
• Передбачено різні варіанти підтримки кінопроєктів — субсидії на створення фільмів, розвиток кінопроєктів, підтримка серіалів, поворотна фінансова допомога з можливістю повернення коштів державі за три роки.
• Депутати розглядають встановлення вимог до досвіду отримувачів підтримки і обов’язкове відкриття окремих банківських рахунків для кожного проєкту. Це дозволить забезпечити кращий контроль за використанням коштів.
• Згідно документа, до складу ради не можуть входити особи, що допускали конфлікт інтересів.
• Передбачено відшкодування 25% витрат за умови відповідності проєкту критеріям «культурного тесту». Однак здолати його можуть не всі:

Адвокатка Надія Денисюк згодна, що законопроєкт має значні недоліки з точки зору юридичної техніки та послідовності. Дублювання підзаконних актів, нечіткість у визначенні термінів та нових понять, а також надмірна дискреція державних органів у прийнятті рішень несприятливі для РДПК. На думку Денисюк, документ потребує суттєвого доопрацювання, зокрема у частині чіткої регламентації повноважень, вимог до кандидатів та критеріїв відбору. Тези:

• Документ містить чимало повторів і дублювань підзаконних актів, що може призвести до юридичних непорозумінь.
• В законі запроваджуються нові терміни і поняття без чіткого визначення, що може ускладнити їх застосування та інтерпретацію.
• Порушено принцип чіткої регламентації повноважень Держкіно та РДПК, що відкриває шлях до зловживань та маніпуляцій. Також ідеться про можливість припинення повноважень членів РДПК без чітких підстав і механізмів, що може призвести до постійних змін у її складі.
• Законопроєкт передбачає зниження вимог до кандидатів у склад ради, зокрема шляхом виключення обов’язкової участі кінокритиків та кінознавців, що викликає занепокоєння серед кіноспільноти.

Документалісти: «Ми вже втрачаємо сенсове кіно»

Тим часом документалістика на порозі кризи. Все менше можливостей випускати масштабні проєкти, які могли б впливати на інформаційний простір, а не лише фіксувати травму війни. Про це розповів Володимир Тихий.

Як нинішні труднощі позначаються на виробництві документального кіно?
— Найбільша складність — це відсутність стабільності, що необхідна для виробництва повнометражних фільмів. Попри війну, документалісти не припиняють роботу, але зараз ці проєкти, зазвичай, ситуативні, адже створення великого документального фільму потребує ресурсу і часу. Наприклад, Віталій Манський знімав стрічку «Час підльоту» про поховання українських військових у Львові півтора року. Український режисер зараз, на жаль, такого дозволити собі не може.

Через це ми втрачаємо дуже важливий аргумент — осмислену присутність в інформаційному просторі, не лише фестивальному. Репортажна форма працює — вона дозволяє швидко реагувати на події, зафіксувати травму. Але осмислення, ідеологічна робота — це зовсім інше. Вона потребує системної підтримки: державного фінансування або грантів, узгоджених з культурною політикою держави. В Україні цього ресурсу майже немає. І наслідки цього ми вже відчуваємо, тож криза сенсового документального кіно в найближчі роки цілком можлива.

Яке фінансування наразі доступне українським авторам?
— Насамперед — грантова підтримка з Європи з боку фондів та інших окремих міжнародних ініціатив. Є подібні пропозиції й від С Суспільного, втім вони орієнтовані на стислі у термінах проєкти. Наприклад, є конкурс для авторського документального кіно, але з умовою завершення до кінця року. Це, фактично, підтримка для фільмів, що перебувають вже на етапі постпродакшену.

Іноземне фінансування –  це не індустріальні кошти, адже виробництво української документалістики на державному рівні не фінансуватиме жодна країна. Такі кошти є  радше ресурсом для незалежного кіно, з яким можна реалізувати проєкт в умовах максимальної самовіддачі з боку автора. Бо якщо немає системної підтримки фільму, він створюється на ентузіазмі, без жодних гарантій стабільності.

Що відомо про подану до Міністерства культури стратегію розвитку кіно? Чи є шанси, що вона вплине на ситуацію в галузі?

— У кінці квітня буде форум щодо стратегії розвитку культури в Україні. Але будь-яка стратегія — це лише папір без людини, яка здатна реалізувати її на практиці. Потрібен керівник Держкіно, який візьме на себе відповідальність за ці процеси, потрібна державна воля, аби ці зміни справді запрацювали. Як робити кіно без держави — це теж, напевно, стратегічна розробка, але не вихід

Чи щось змінилося після того, як Держкіно передали під керівництво Мінкульту?

— Поки це плюс. Мінкульт працює з ідеологічними складовими, що вже ближче до цілісної культурної політики. Можливо, вони розділять фінансування серіалів і авторського кіно, адже це ж, все-таки, різні продукти та аудиторії. 

Також є надія, що міністр культури залучить професійних радників зі сфери кіно. Бо без розуміння специфіки індустрії чиновники легко можуть повторити помилки Кудерчук. 

Які пріоритети зараз у Babylon’13?

— Зараз у пріоритеті довести до завершення повнометражні фільми, які вже в роботі. Це непросто, адже частина режисерів паралельно служить у ЗСУ або бере участь у військовій підготовці. Наприклад, Роман Любий працює інструктором з дронів і паралельно займається кіно.

Ми намагаємось підключати молодь, зокрема дівчат-режисерок, до створення коротких форм. Наприклад, шукаємо режисерку, яка могла би монтувати матеріал, знятий Денисом Веронцовим за участі Жадана. Денис служить у підрозділі «Хартія», виконує важливу технічну роботу, і при цьому встигає знімати. 

Які гранти залучаєте зараз? 

— Це фінансування від Solidarity Fund, підтримка Суспільного. Зараз ми подали великий проєкт на грант Креативної Європи, що тепер підтримує і кіновиробництво. Сподіваємося, що завдяки цьому ми зможемо продовжити виробництво повнометражного документального кіно.

Що далі? 

Після успіхів української документалістики на кінофестивалях автори опинилися у складних умовах. Законопроєкт, що має на меті підтримку кінематографії потребує суттєвого доопрацювання, а Держкіно – змін.

Наприкінці квітня пройде форум «Стратегія розвитку культури в Україні 2025–2030», що може визначити майбутнє українського кіно.