“До Білорусі, курва!”. Чим політичне кіно може відповісти тоталітаризму?

“Зелений кордон”. Своє слово про кризу мігрантів у Європі сказала Аґнєшка Голланд, авторка фільмів про Голокост і Голодомор.

Ігровий фільм “Зелений кордон” став однією з найпомітніших подій кінофестивалю “Київський тиждень критики”. Під час прем’єри була відеоконференція з кінорежисеркою. “Нехай говорять усі, не стримуйте людей!”, — закликала Аґнєшка Голланд.

На той час у Польщі саме стали відомі результати парламентських виборів. Більшість голосів здобула партія “Право і справедливість”, серед обіцянок якої жорсткі заходи щодо нелегальної міграції. Пройшла і націоналістична партія “Конфедерація”, з найнижчим результатом голосувань. Її представники, крайні праві, відкрито висловлюють антиукраїнську позицію.

Звісно, перед виборами у Польщі фільм про гуманітарну кризу й конфлікт польських і білоруських прикордонників викликав резонанс на батьківщині режисерки. Крім того, це ще дуже емоційна робота. І, судячи з запитань глядачів, відповідну реакцію вона викликала і в українських глядачів.

Теми за межею людяності

Гуманітарна катастрофа “Зеленого кордону” починається з захмарно щасливих мігрантів у літаку. Іноземці тішаться, що от-от дістануться Білорусі, а стюардеси дарують їм троянди. Далі за маршрутом перевізник вимагає свої триста баксів, і це явний натяк на те, що для режиму Лукашенка мігранти є бізнесом. У супроводі віддалених пострілів групу біженців випихають через огорожу на територію Польщі…

Найбільше стрічка фокусується на жорстокому поводженні прикордонників з нелегальними мігрантами з Сирії, Іраку та інших країн Сходу під час кризи на кордоні у 2021-му році. У Білорусі їх тримають у таборах, у Польщі так само раді здихатися, особливо трупів. Люди зі Сходу, які шукають порятунок від війни чи переслідування у своїй країні, опиняються в лещатах цинізму. Тут кинути з висоти можуть вагітну жінку, не переймаючись, виживе вона, чи ні. Ще один жарт прикордонника – термос “з гарячим чаєм”, який б’ють навмисно, аби скалки посипалися до горла людини.

При цьому для українців після 24-го лютого у Польщі знайшлося набагато більше людяності, підкреслюється у фільмі. І в цьому можна прочитати натяк на расизм. Хоча питання міграції зі Сходу варто розглядати в контексті провокацій з боку Росії та Білорусі. Мають значення і труднощі асиміляції вихідців із Сирії чи Афганістану – у порівнянні з відкритими до змін українцями.

Сюжети “Зеленого кордону” зав’язані на історіях мігрантів. Серед них і проста родина сирійців, і інтелігентка з Афганістану, яка остерігається помсти талібів. У темі прикордонників кінорежисерка так само виокремлює окремих людей із різними позиціями. Ще одна лінія – діяльгість правозахисних організацій. Прикладом виступає “Граніца” (оригінальна назва фільму “Zielona Granica”), яка допомагає мігрантам не померти з голоду, отримати медичну допомогу та базову інформацію. Приклад активістів надихає на добрі вчинки й поляків.

У зображенні катастрофи режисерка обирає чорно-біле кіно. Вочевидь, так помітніша сутність людей і явищ, а дика природа є не лише мальовничою, а й згубною для людей, які звикли до теплого клімату. Кольорові лише кадри на початку стрічки.

Цей фільм, як відзначили українські кінокритики, є не надто типовим для Аґнєшки Голланд. Для кінорежисерки велике значення має форма, зокрема, метафоричність. У “Зеленому кордоні”, за винятком вигаданого хлопчиком жирафа у лісі, все – жорстока дійсність. Основою для фільму про мігрантів стали реальні історії, каже режисерка у своїх інтерв’ю. І на кожну з них вона має документальні підтвердження з двох незалежних джерел.

Найбільше авторку фільму цікавлять індивідуальні випадки. Знаходяться ж, зрештою, люди, які сумніваються у системі чи намагаються допомогти. Здається, на цьому виборі Аґнєшка Голланд і наголошує. Все-таки, не минув безслідно період кіно морального неспокою, початок якому поклав Анджей Вайда. Для фільмів самої Аґнєшки Голланд людина і гуманітарні цінності важливіші за політику.

Що можливо додати до фільму Якоба Пройсса

У своєму слові до глядачів Київського тижня критики, кінорежисерка підкреслила, що її робота не є антиурядовою. Мовляв, явище винищення людей у лісах є проявом більшого зла – тоталітаризму.

На офіційному рівні ЄС не має рішень, що робити з навалою людей, які, за першої можливості, претендуватимуть на статус біженця. Білорусь використовує мігрантів людей для тиску на Польщу та ЄС, аби піддати сумніву задекларовані унією демократичні цінності. Самі ж біженці за будь-яку ціну хочуть дістатися до Європи. Якщо скористаються альтернативним морським шляхом, шанси загинути набагато більші. Статистика жертв на воді, як йдеться у фільмі “Зелений кордон” сягнула понад 20 тисяч.

Про тоталітаризм, а ще про катастрофічний для мігрантів етнічний націоналізм попереджав інший режисер, німецький Якоб Пройсс. Його документальний фільм “Пол приходить з-за моря: Щоденник зустрічі” (2017) став одним із переможців кінофестивалю Docudays UA і, напевне, вплинув на європейських глядачів щодо їхнього ставлення до “нелегалів”. Сам кінорежисер за освітою є юристом, і після свого фільму спеціалізувався на питаннях міграції. До речі, Пройсс вивчав європеїстику у Варшаві. У своїх інтерв’ю Польщу та Угорщину він характеризував як країни, де політика щодо мігрантів відрізняється від умовної лояльності Євросоюзу.

Герой фільму Пройсса має дістатися Італії з Марокко. Для цього Пол зважується на небезпечний маршрут через Середземне море. Режисер йому нічим не допоміг: у своїх фільмах Пройсс принциповий. Тобто, жодних грошей чи сприяння героєві, яке би лишилося за кадром, він не допускає.

Одна з провідних тез фільму – невідворотність бюрократії, що наштовхує на думку про подвійні стандарти щодо мігрантів у ЄС. Навіть фах юриста Пройсса не став у нагоді, аби Пол міг сподіватися на рішення про офіційний статус біженця. Набагато швидше кінорежисеру вдалося переконати своїх батьків, аби Пол оселився у їхньому домі. Він має повагу в своєму колі та влаштувався на роботу. Але є одне “але”: його майбутнє в Європі на час виходу фільму було абсолютно невизначеним.

Банальність зла починається з відмови від відповідальності

Чи може Єврсоюз протистояти тоталітаризму і знеціненню особистості? Питання уже не до Томаса Гоббса, адже ідеться про суспільний договір у викладі 27-ми держав.

Голланд і Пройсс лише знову піднімають це питання, не пропонуючи жодних рішень чи нових поглядів. Адже проблема нелегальних мігрантів надто складна, і не лише у перекладі зі слизької мови політики.

Ігрове кіно Голланд виступає способом донести суть проблеми до сердець глядачів, показати наслідки законів для нелегальних мігрантів. Здається, вона сподівається, що її заклик до людяності почують чиновники і політики. Можливо, це будуть окремі люди, та раптом саме їхня реакція спрацює?

Якоб Пройсс акцентує на невідворотності обставин для людей, які відчайдушно шукають порятунку в Європі. Застарілий механізм перемелює їхні долі у стоси довідок.

Що може в цьому сенсі кіно? Як мінімум, зафіксувати це відчуття безпорадності в унії, що у питаннях міграції часто нездатна на милосердя. Зафіксувати, напевне, більше для історії, аніж для сучасників. Адже у питаннях глобальної політики навіть така сильна штука, як мистецтво, не завжди здатна надихнути на революції.

Зрештою, ця проблема належить до розряду вічних. “Як легко суспільство стає зброєю у руках тоталітаризму…”. Це слова філософині Ганни Арендт, яка у своїх працях фокусувалася на природі влади і зла, а також на тоталітарних режимах.

Свій життєвий шлях Ганна почала у родині біженців. Пауль та Марта Арендт були зареєстровані у Німеччині як секулярні євреї. В 1852 році вони змушені були рятуватися від антисемітизму та втекли з Росії.

У Німеччині 1940-х після виходу досліджень Ганни про нацистів її арештували. Вона змушена була втікати до Франції, а потім і до США.

У світі без кордонів теж буде маса проблем, міркує Якоб Пройсс. Тим часом, на польсько-білоруському кордоні продовжують гинути люди, наголошується у фільмі Аґнєшки Голланд. Кінорежисерам лишається вірити, що маленьку частину зла можна здолати на персональному рівні.

Авторка дякує Школі універсальних редакторів за спільні обговорення творів філософів.

Олена Коркодим, сайт “Документи”