Фільм «Висота». Рівень білого, або 9 годин польоту лижника

«Коли ти душею є вільний, то і тіло може літати». Ці слова одного з героїв фільму «Портрет на тлі гір», Василя Прокоп’юка зачарували кіноманів у період виходу повнометражного дебютного фільму Максима Руденка. Чотири роки тому тренер з Гуцульщини прибув на прем’єру фільму і розказав, як здолав гравітацію. Сумарно за свою спортивну кар’єру чемпіон України пролетів близько 9 годин. 

Наступний фільм про Василя Прокоп’юка, «Висота», про стрибунів із трампліна.

У фільму мова не лише про матеріальні чи стратегічні виклики, а й про потенціал людини загалом. До фільму «Висота» один із найцікавіших поглядів на можливості людини висловив Епікур. Він ґрунтується на подоланні страхів перед природою, богами та смертю. Тоді філософу вдалося вчепитися за випадковий рух атомів. Радіючи, що вистояв, Епікур заклав основи етики із особливим визнанням вільного вибору людини та відкинув концепцію фатуму.

Герой фільму «Висота» Василь Прокоп’юк обрав свою справу, як він каже, «на порожньому місці». Екстремальний вид спорту на Івано-Франківщині живе завдяки ентузіазму і спільноті однодумців.

«Це спорт, там багато роботи і лише інколи успіх», – коментує Максим Руденко.

Синопсис та історія виробництва

«Висота» – тривале документальне спостереження. Головний герой, тренер вищої категоіїї, віддав цьому спорту все. Василь Прокоп’юк не може змиритися з думкою, що після його виходу на пенсію наставницька школа стрибунів може зникнути. Застарілі радянські бази потребують реформ і значних коштів. У порівнянні з країнами Європи, де стрибки із трампліна популярні й сприяють розвиткові туризму, Україна цей спорт майже не розвиває.

Фільм охоплює історію стосунків тренера з учнями та його колегами зі Збірної України. Це також універсальна історія подолання страху і сумнівів, шляху до мрії та віри у свою справу. 

Автор фільму Максим Руденко поєднує реалії спорту з його красивими миттєвостями, стихіями карпатської природи й психологічними викликами героїв. Місця зйомок охопили Україну, Словенію, Польщу та Італію. 

Проєкт фільму пройшов розгляд на міжнародних майстернях та пітчингах та здобув Docu Talents Award як найкращий проєкт на індустріальній секції Docu Talents from the East у Сараєво (2020).

(УТОЧНЕНО) Продюсерами фільму виступили Максим Руденко і Вікторія Слопіцька. Як розповів Максим Руденко, бюджет фільму склав 3 283 101 грн. Частка Держкіно у проєкті 1 999 525 грн., продюсери продакшену «Парадокс Фільм» вклали у проект 1 283 576.

Бюджет фільму кінорежисер оцінює як «скоромний». Левова частка цих коштів, за словами Максима Руденка, пішла на постпродакшн фільму. Особливої уваги потребувала робота над неоднорідним за якістю відеоматеріалом та над звуком. Основну операторську роботу виконав Максим Руденко. Частково до зйомок було залучено Олександра Течинського («Все палає», «Дельта», «Деміург»).

Робота над фільмом велася майже вісім років.

Це мистецький фільм про спорт, натхнення якому дав фільм «Портрет гір». «Трапився такий епізод з Василем Прокоп’юком, що я побачив – це історія для окремого кіно», – розповів кінорежисер.

  Портрет героя, який не виказує драми

Завдяки легендарній постаті Параски Плитки-Горицвіт, попередній фільм кінорежисера, «Портрет гір», сповнений метафоричності. У дистанційному монтажі та відображенні химерних реаліяй Гуцульщини відчувається захоплення Сергієм Параджановим. Цій інспірації, певне, фільм завдячує окремими прийомами поетичного кіно. 

У наступній роботі за участі Василя Прокоп’юка кінорежисер вже зосереджений на психологічному портреті тренера. Ця спроба абстрагуватися від насиченого світу Гуцульщини допомагає глядачу зосередитися на постаті героя. З іншого ж боку, це жест документаліста. Мовляв, жодне кіно і жодний співрозмовник Василя Кузьмовича не здатні збагнути душу гуцула.

Герой фільму ніби справді зійшов з канонічного портрета мешканця цих країв. Римський ніс, витончені пальці, естетство навіть у дрібних побутових деталях… За роки тренерської роботи Василь Кузьмович здобув достаток. Водночас, він дотримується класичних традицій. Зокрема, доглядає за худобою, як годиться гуцулу. Також він травник, і вважає цю свою роботу благодійністю. 

А ще у фільмі про Василя Кузьмович відображено риси людини спорту і мрійника. Остання обставина особливо цікава для сприйняття психологічного портрету героя. Що може означати ця риса? На пам’ять приходить класична цитата батька Тараса Шевченка, який про свого замріяного сина казав: «З тебе виросте або велика людина, або велике ледащо». Одним із основних напрямків поезії Шевченка є псалми. Відтак, мрії і пряма діяльність людини можуть не мати стосунку одне до одного.

Натомість, у кіно мрійливість є способом осягнути внутрішній потенціал героя, який, всупереч стереотипним уявленням про спортсменів, має покликання. Наприклад, окрім книжок по спорт, видає збірки поезії. Одну з них, до речі, впорядкувала Параска Плитка-Горицвіт. Ще однією непересічною рисою Василя Прокоп’юка є те, що свої знання і надбання він конвертує у допомогу людям. 

Як ідеться у фільмі, тренер купує дітям екіпірування для тренувань. В житті він вкладає кошти і в такі речі, як співфінансування поїздок на змагання, допомога переселенцям, побудова реабілітаційного центру. Адже районного закладу, до якого можуть звернутися спортсмени у разі травми, за його словами, немає.

Здається, на цій думці про допомогу тримається весь світ тренера. 

— Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський… Василю Кузьмовичу, як Ви гадаєте, чому всі ці люди їхали до Криворівні? — питаю під час розмови.

— Поправити здоров’я. Тут особлива енергетика.

Процеси, які за лексиконом травників і цілителів він називає енергетикою, зав’язані на особливому повітрі гірського села. Раніше на цьому місці було море. І смачна джерельна вода, і небо тут досі несуть відбиток могутніх стихій. Говорячи про цю місцевість, Максим Руденко каже про «нашарування» історій, нереальний «плин часу». Мене ж під час поїздки зачаровує прагнення селян відірватися від землі й стати зіркою екстремальних змагань. У Криворівні люди літають на лижах, бо стрибки із трампліна – єдино можливий спорт, що прижився у цих широтах. Кришталеве повітря, живиця… У Криворівні мені відбиваються епізоди із фільмів Максима Руденка.

Тут нормою є сподіватися на дива, і місцеві цілителі мають пошану. Втім, Василь Прокоп’юк у цьому сенсі ще герой невизнаний. В одному з епізодів фільму, його рекомендації щодо вживання молока наражаються на іронічний коментар учениці тренера. [Так само несподівано знання травника виринають і в житті. Читала, що Василь Кузьмович має звичку докладно розпитувати співрозмовників про їхню роботу і найбільші клопоти. Нікому й на думку не спаде, що це може бути різновид терапії. 

Наприклад, у моєму випадку взагалі довелося перейматися, чи відбудеться інтерв’ю. Диктофон усе чекає: спочатку Василь Кузьмович просить детально розповісти, чому я так мрію уникнути найближчої презентації проєкту, і, відповідно, надмірного стресу. Сподіваюся якомога швидше перейти до запитань… А їх ставить тільки Василь Кузьмович. Тоді я ще не знала, що після цієї розмови вперше в житті під час публічного виступу не відчуватиму жодних хвилювань. І звісно ж, це може бути збіг і не варто в усьому покладатися на народну медицину].

У згаданих кадрах розгубленості на обличчі тренера в момент «консультації» — вся парадоксальність наших фрагментарних уявлень про людину і її справжню сутність. Це одвічна карма тих же письменників: в житті вони справляють зовсім інше враження, аніж їхні твори.

Хоча у фільмі йдеться про жіночу команду в екстримі, «Висота» — чоловіча драма. За глибиною авторського висловлювання її можна порівняти з фільмом Валентина Васяновича «Рівень чорного». Лише гуцули з місцевості летючих лижників ніколи не викажуть своєї печалі. У них своя філософія, і недаремно у фільмі звучить варіація на прелюдію з сюїти №1 для віолончелі Йоганна Себастьяна Баха, яку написав композитор Сергій Леонтьєв. У кожного чоловіка — свій етичний сенс у подоланні перешкод і, звісно ж, гравітації. 

У контексті таких персоналій, як Василь Кузьмович, доречно говорити навіть не про характер, а про планиду. Тож рішення документаліста довести до відома глядача суто реалії героя цілком вмотивоване. Мовляв, живе собі чоловік, тримає дві корови, має цілу стіну нагород. От що достеменно відомо про тренера Василя Кузьмовича з Криворівні, а спостереження у кожного свої. 

   Не адреналіном єдиним

Фільм Максима Руденка не такий уже динамічний, що притаманно фільмам про спорт. Натомість це мистецьке кіно. 

Також режисер у своїх коментарях «Документам» підкреслює, що хоче наголосити на викликах фахівців із цієї сфери. Мовляв, локальні спортбази для стрибунів із трампліна, перебувають за крок до занепаду, а з ними й школа тренерів. 

Ця проблематика постає із проникливого погляду на гірські ландшафти України й антропологію людей польотів.

Монтаж фільму, що його реалізували Світлана Залога й Максим Десятерик, лише підкреслює нашарування часу і тем у справі життя Василя Прокоп’юка. В окремих епізодах ці люди самі перекладають пласти повітря всупереч законам фізики. 

Зрештою, «Висота» популяризує лижний спорт і його героїв на прикладі незламних тренерів Василя Прокоп’юка і старшого тренера Збірної України зі стрибків з трампліна Валерія Вдовенка. Це універсальна історія, яка має по-справжньому схвилювати шанувальників цього видовищного виду спорту не лише в Україні. 

Фільм «Висота» стане подією для шанувальників кіно. А також для спортсменів, які стали захисниками України і зараз бачать польоти з трампліна хіба у своїх снах. Дочекаємося прем’єри.

Олена Коркодим, сайт «Документи»